Іван 5

¹ По тому було свято юдейське, тож Ісус прибув до Єрусалиму.

² А є в Єрусалимі при Овечих воротах купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п’ять критих переходів.

³ Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода:

⁴ ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто, отже, перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, — хоч яка б там була його хвороба.

⁵ Один чоловік там був, що нездужав тридцять і вісім років.

⁶ Побачив Ісус, що він лежить, а довідавшися, що було воно вже дуже довго, каже до нього: «Бажаєш одужати?»

⁷ «Не маю нікого, пане, — одрікає йому недужий, — хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає.»

⁸ Мовить Ісус до нього: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!»

⁹ Відразу ж і одужав той чоловік, і взяв ложе своє і почав ходити. Був же той день — субота.

¹⁰ Юдеї і кажуть до одужалого: «Субота адже ж! Не личить тобі ложе носити!»

¹¹ А той їм у відповідь: «Візьми ложе твоє і ходи, — сказав мені, хто мене оздоровив.»

¹² Спитали його: «Хто він — той, що сказав тобі: Візьми і ходи?»

¹³ Та одужалий не знав, хто він, бо Ісус зник у натовпі, що юрмився на тому місці.

¹⁴ Щойно потім знайшов його Ісус у храмі й мовив до нього: «Оце ти видужав, — тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось.»

¹⁵ Чоловік пішов і оповів юдеям, мовляв, той, хто його оздоровив, — Ісус.

¹⁶ Ось тому й переслідували юдеї Ісуса: вчинив бо він те в суботу.

¹⁷ А Ісус їм відрік: «Отець мій творить аж по сю пору, тож і я творю.»

¹⁸ За те ж юдеї ще дужче заповзялися, щоб убити його — не тільки за те, що суботу порушував, а й за те, що Бога своїм Отцем називав, робивши себе рівним Богові.

¹⁹ І відповів їм Ісус, кажучи: «Істинно, істинно говорю вам: Не може Син нічого робити від себе самого, коли не бачить, що й Отець те саме робить. Бо що той робить, те так само й Син робить.

²⁰ Отець бо любить Сина й усе появляє йому, що сам чинить. І більші від цих діла появить йому, щоб ви дивувалися.

²¹ Бо як Отець воскрешає померлих і оживлює, так і Син дає життя, кому захоче.

²² Отець бо не судить нікого, а Синові дав він суд увесь,

²³ щоб усі почитали Сина так, як Отця почитають. Хто Сина не почитає, той не почитає Отця, який послав його.

²⁴ Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, — живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя.

²⁵ Істинно, істинно говорю вам: Надходить час, — ба, вже й тепер він, — коли померлі вчують Сина Божого голос, а вчувши — оживуть.

²⁶ Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі.

²⁷ І владу йому дав суд чинити, він бо — Син Чоловічий.

²⁸ І не дивуйтеся з того, бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос його вчують,

²⁹ і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, — воскреснуть на суд.

³⁰ Не спроможен я нічого діяти від себе самого. Суджу я так, як чую, і суд мій справедливий, бо шукаю я не своєї волі, лише волі того, хто послав мене.

³¹ Неправдиве моє свідоцтво, коли свідчу я сам за себе.

³² Але за мене свідчить інший, і відаю я, що те його свідоцтво, яким він за мене свідчить, — правдиве.

³³ Послали ви були до Йоана, і він посвідчив правду.

³⁴ Я ж бо не від людини свідоцтво приймаю, але кажу вам це, щоб ви спаслися.

³⁵ Той був світич, який палає і світить, тож ви й побажали на часинку з світла повтішатись.

³⁶ Та в мене свідоцтво більше, ніж те Йоанове: діла оті, що їх Отець доручив мені для мого виконання, — ось ті саме діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав.

³⁷ І Отець, який послав мене, свідчить за мене, лише ви ані голосу його не чули, ані виду його не бачили ніколи.

³⁸ І слова його не маєте, що перебувало б серед вас, — ви бо не віруєте в того, кого він послав.

³⁹ Простежте Писання, в яких, як ото ви гадаєте, ваше життя вічне, — а й вони свідчать за мене!

⁴⁰ Але ви не бажаєте до мене прийти, щоб жити життям вічним.

⁴¹ Слави не приймаю я від людей.

⁴² Та я спізнав вас, що не маєте в собі любови до Бога.

⁴³ В ім’я Отця мого прийшов я, а ви не приймаєте мене. Прийшов би інший у вашому імені, ви б такого прийняли.

⁴⁴ Як можете ви вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від самого Бога, не шукаєте?

⁴⁵ Не гадайте, що я перед Отцем винуватиму вас: Мойсей — ось обвинувач ваш, отой, на якого ви сподівання покладаєте.

⁴⁶ Бо якби вірили ви Мойсеєві, то й мені б ви вірили: про мене бо писав він!

⁴⁷ Не віривши ж його писанням — як моїм словам повірите?»