Ісая 63

¹ Хто ж це йде з Едому, у багряних шатах з Боцри? Такий величний у своїй одежі, що виступає повний сили? Це я, той, що повідає справедливість, великий у спасінні.

² Чому шати твої багряні, одежа твоя, мов у того, хто топтав грона у винотоці?

³ Я топтав сам один у винотоці, нікого з-поміж народів не було зо мною. Я їх топтав у моїм гніві, давив їх у моїй досаді, їхній сік на мої шати бризкав, і я заплямив усю мою одежу.

⁴ Бо я в моїм серці постановив день помсти, і надійшов рік моєї відплати.

⁵ Дивився я, але помічника не було; глядів здивований, та не було, щоб хто підтримав. Тоді рамено моє прийшло мені у підмогу, і моє обурення мене підтримало.

⁶ Я роздавив народи в моїм гніві, я їх розбив у моїй люті, пролив їхній сік на землю.

⁷ Я славитиму ласки Господні, Господні подвиги за те все, що Господь учинив нам, за те велике благо для ізраїльського дому, що він учинив нам у своїм милосерді, у своїй великій ласці.

⁸ Бо він сказав: «Вони ж мій народ, діти, що не будуть віроломні!» Він став їхнім Спасом,

⁹ у кожній їхній недолі. То не вістун, не ангел урятував їх, а його обличчя. У своїй любові й у своїм милосерді він викупив їх, він їх підняв, носив їх за часів минулих.

¹⁰ Вони ж: зворохобились, завдали смутку духові його святому. І він їм ворогом зробився, став з ними воювати.

¹¹ Тоді вони згадали дні днедавні, дні Мойсея: Де той, що вивів з моря пастиря свого стада? Де той, що дух свій святий вклав у нього?

¹² Що вів Мойсея за правицю раменом своїм преславним, розділив води перед ними, щоб учинити собі ім’я вічне?

¹³ Що вів їх через безодні, немов коня широким степом, так що вони не спотикались?

¹⁴ Мов череду, що сходить у долину, дух Господній вів їх до спокою. Отак водив ти свій народ, щоб учинити собі славне ім’я.

¹⁵ Споглянь же з неба й подивися з преславного, святого твого житла! Де твоя горливість і твоя потуга, твій жаль і твоє милосердя? Не стримуй їх супроти мене!

¹⁶ Бо ти — наш Батько. Не знає нас Аврааам, не згадує про нас Ізраїль. Ти, Господи, наш Батько; «наш Викупитель споконвіку» — твоє ім’я.

¹⁷ Чому, о Господи, ти допустив, щоб ми блукали далеко від твоїх доріг, щоб закаменіло наше серце, тебе більше не боялось? Повернися з любови до слуг твоїх, до колін твого спадкоємства!

¹⁸ Чому нечестивці лізуть у твою святиню, вороги наші твоє святилище взяли під ноги?

¹⁹ Ми стали, немов люди, над якими ти не володів ніколи, які не прикликали ніколи імени Бога. Коли б ти був прорвав небо і зійшов, гори розтанули б перед тобою!