Ісая 57

¹ Праведник гине, і ніхто на те уваги не звертає. Побожні люди з землі зникають, та ніхто не вважає, що з-за зла праведник щезає,

² щоб увійти у спокій. Усі, що правою дорогою ходили, спочинуть на своїх ложах.

³ Ви ж, діти чарівниці, приступіть сюди, ви кубло перелюбника й блудниці!

⁴ З кого ви смієтеся? На кого роззявляєте рота, висолоплюєте язик? Чи ж ви не діти непокори, не кубло ложі?

⁵ Ви, що яруєте коло дубів, під кожним деревом зеленим, що ріжете дітей у долинах та по розщілинах у скелях!

⁶ Гладке каміння коло потоку — твоя доля, вони — вони твій жереб. Їм теж ти виливаєш ливні жертви, приносиш дари. На це б я мав дивитися спокійно?

⁷ На високій, на стрімкій горі ти розставляєш твоє ложе; туди також сходиш приносити там жертви.

⁸ За дверима й за одвірками ти кладеш свій знак. Так! Віддалившись від мене, ти відкриваєш твоє ложе, сходиш на нього, його розширяєш. Зговорюєшся з тими, з якими ти любиш злягати, й оглядаючи відзнаки, множиш свої блудування.

⁹ Ти бігала до Молоха з пахучим миром, на пахощі ти була щедра, ще й слала послів у краї далекі, ти пускала їх аж до Шеолу.

¹⁰ Втомлялася премногими твоїми дорогами, одначе не казала: «Годі!» Ти завжди знаходила в руці у себе силу, тому й не знемагала.

¹¹ Кого злякалася, кого боїшся, що мене зреклася, так що й не згадувала більш про мене, не мала мене в серці? Невже ти не боялася мене тому, що я мовчав, заплющивши очі?

¹² Та я відкрию твою справедливість і твої вчинки, що тобі не допоможуть.

¹³ Як заголосиш, не врятують тебе твої кумири: усіх їх розвіє вітер, рознесе подув. Хто покладається на мене, успадкує землю, посяде мою святу гору.

¹⁴ І скажуть: «Прокладіть, прокладіть, стеліть дорогу, заберіть усяку перепону з дороги мого люду!»

¹⁵ Так бо говорить Всевишній, Вічноживий, Святий на ім’я: «Я живу високо у святині, та й із скрушеним і смиренним духом, щоб оживляти дух смиренних, щоб оживляти серце скрушених.

¹⁶ Не довіку ж бо я судитись буду, ані повсякчасно гніватись; бо інакше знемігся б дух передо мною і душі, які я створив.

¹⁷ За гріх зажерливости його я гнівався і, окрившися, бив його у гніві; а він, відвернувшись, пішов дорогою свого серця.

¹⁸ І бачив я його дороги. Я вилікую його, буду його водити, дам йому знову мою повну втіху, йому та його зажуреним.

¹⁹ Вчиню хвалу на їхніх устах: Мир, мир! — і тому, хто далеко й хто близько, — каже Господь: — Я його оздоровлю.

²⁰ Безбожники ж — немов розбурхане море, що втихомиритись не може, а хвилі його викидають багнюку й болото.

²¹ Немає, каже Бог мій, для злих миру.»