І Макавеїв 6

¹ Цар Антіох, проходивши через горішні краї, почув, що в Персії є Елімаїс, місто, славне багатством, сріблом та золотом,

² а в ньому храм вельми багатий, де були золоті панцері, щити та зброя, що там залишив був Олександер, син Филипа, цар македонський, що першим царював над греками.

³ Антіох прибув і намагався захопити місто й пограбувати його, але не міг бо ті, що були в місті, довідалися про його намір

⁴ та оружно виступили проти нього, так, що він, дуже прибитий, утік звідси геть, і повернувся у Вавилон.

⁵ Коли ж він був ще в Персії, сповістили його, що війська, які пішли були в Юдею — розбиті,

⁶ а Лісій, який був із сильним військом, двигнувся вперед, та мусів був утікати від юдеїв, що скріпилися завдяки зброї, силі та здобичі вельми великій, яку взяли від розбитих військ.

⁷ Юдеї повалили мерзоту, що її Антіох спорудив був на жертовнику в Єрусалимі, і храм, як перше, обвели високими мурами разом з Бетсуром, його містом.

⁸ І сталось, коли почув цар про все те, стривожився, почав вельми хвилюватись, упав на ліжко й захворів з горя, бо не так сталось, як йому бажалось.

⁹ Довго пробув він там, бо на нього все находив великий смуток, і він гадав, що має вмерти.

¹⁰ Скликав усіх своїх друзів і сказав їм: «Сон зник з моїх очей, від смутку мліє серце,

¹¹ і сказав я у серці своїм: Яка печаль, який великий смуток найшов тепер на мене, — я, що був такий добрий та всіма люблений, коли був потужний,

¹² тепер пригадую собі те зло, що заподіяв у Єрусалимі, коли забрав був увесь золотий та срібний посуд, що знаходився у ньому, та коли наказав був без причини винищити мешканців Юдеї.

¹³ Знаю, що через те спіткало мене лихо, й ось я гину у великім смутку на чужині.»

¹⁴ Прикликав він Филипа, одного з своїх друзів, і настановив його над усім своїм царством,

¹⁵ давши йому вінець свій, одежу й перстень, щоб він опікувався Антіохом, його сином, і приготував його до царства.

¹⁶ Цар Антіох помер там 149 року.

¹⁷ Лісій, довідавшись про смерть царя, настановив царем Антіоха, його сина, якого виховав був змалку, і назвав його Евпатором.

¹⁸ Ті, що були у твердині, оточили Ізраїля з усіх боків у храмі й усякими способами старались чинити йому зло й підтримувати поган.

¹⁹ Юда вирішив вигубити їх, тож скликав увесь народ свій, щоб їх обложити.

²⁰ І зібрались юдеї, і 150 року обложили кріпость насипами й таранами.

²¹ Та дехто прорвався з облоги, і до них пристали деякі з перевертнів з-поміж Ізраїля,

²² а, прибувши до царя, сказали: «Коли ти вже вчиниш розправу і помстишся за братів наших?

²³ Ми добровільно взяли служити батькові твоєму, жити за його наказами і бути слухняними супроти його розпорядків,

²⁴ і через те земляки наші обложили кріпость, відсахнулись від нас, ба навіть повбивали тих із нас, що їм потрапили до рук, а наші маєтки розграбували.

²⁵ І то не тільки на нас простягнули руку, але й на всі краї сусідні.

²⁶ Ось бо й нині обложили вони кріпость у Єрусалимі, щоб її здобути; укріпили храм і Бетсур,

²⁷ і як ти їх не випередиш прудко, то вони ще гіршого, ніж це, накоять, і ти не зможеш тоді спинити їх.»

²⁸ Розгнівавсь цар, коли вчув те, і зібрав усіх своїх друзів, вождів свого війська і начальників кінноти.

²⁹ І з других царств і з островів, що на морі, прибули теж до нього наймані війська,

³⁰ і було число військ його 100 000 піхоти, 20 000 кінноти і 32 вишколені до війни слони.

³¹ Пройшли вони крізь Ідумею, отаборились біля Бетсуру і, спорудивши знаряддя, воювали чимало днів. А ті, прорвавши облогу, спалили те знаряддя й воювали мужньо.

³² Тоді Юда відступив від твердині й отаборився біля Бетзахарії навпроти царського табору.

³³ Цар, уставши рано-вранці, двигнув своє військо швидко по дорозі до Бетзахарії, де вишикувались до бою війська й засурмили.

³⁴ Перед слонами вояки поставили виноградний та шовковичний сік, щоб їх під’юдити до бою.

³⁵ Тварин було розділено поміж рядами: до кожного слона було приставлено 1000 чоловік у броні сітчастій, з бронзовими шоломами на головах; до того 500 добірних їздців були приділені до кожної тварини.

³⁶ Ці їздці випереджали кожен рух тварини: куди б вона не йшла, вони йшли разом з нею, і від неї не відставали.

³⁷ На кожнім слоні була для захисту укріплена дерев’яна башта, прив’язана до нього поясами, а в кожній башті чотири вояки, що з неї билися, і його погонич — індієць.

³⁸ Решту ж їздців розставив цар на однім і на другім крилі війська, щоб настрахати ворога й захистити ряди.

³⁹ Коли ж сонце слало промені на золоті та бронзові щити, гори від них блищали й, неначе світичі, палали світлом.

⁴⁰ Частина царського війська розсипалась по високих горах, частина ж по рівнині; усі посувалися спокійно і в порядку.

⁴¹ Усіх, хто чули гомін такого численного війська та його походу, і гуркіт зброї, проймав страх, бо військо було вельми велике й сильне.

⁴² Юда та його військо наблизились до місця битви, і полягло з царського війська 600 чоловік.

⁴³ Єлеазар, що звався Аваран, побачив одну з тварин, яка була прибрана у царський панцер та перевищувала усіх інших, тож думав, що на ній був цар,

⁴⁴ і, щоб спасти народ свій і придбати собі вічне ім’я, пожертвував самим собою.

⁴⁵ Він сміло кинувся через ряди на неї і, мордуючи направо й наліво так, що ворог розділивсь перед ним сюди й туди,

⁴⁶ підкравсь під слона, вдарив його мечем з-під споду й забив його. Слон поваливсь на землю поверх нього, і Єлеазар сконав там.

⁴⁷ Юдеї, довідавшись про силу царства й запал царського війська, відступили.

⁴⁸ Царські війська двигнулися назустріч юдеям у Єрусалимі, і цар отаборився проти Юдеї навпроти гори Сіону,

⁴⁹ уклавши мир з мешканцями Бетсуру, що вийшли з міста, бо не мали харчів, щоб витримати облогу, — рік бо той був суботній.

⁵⁰ Цар зайняв Бетсур і поставив там залогу, щоб його охороняти.

⁵¹ Він довго стояв табором перед храмом і поставив там тарани, машини, вогнеметалки, каменеметалки й скорпіони, щоб кидати з них стріли, а також і пращі.

⁵² Ті, що були в облозі, теж виставили машини проти машин, і війна затягнулась довго,

⁵³ але харчів не було по засіках, бо то був сьомий рік, і втікачі, що врятувались від поган у Юдею, поїли те, що лишилося від запасів.

⁵⁴ Мало мужів зосталось у храмі, бо голод наліг сильно, й інші порозбігались, кожен до себе додому.

⁵⁵ Тим часом Лісій почув, що Филип, якого цар Антіох, ще за життя, настановив був виховувати свого сина Антіоха та приготувати його до царства,

⁵⁶ повернувся з Персії і Мідії, разом з військами, які були пішли з царем, і намагається захопити владу.

⁵⁷ От і вирішив він двигнутися чимдуж, тож і сказав цареві, начальникам війська й воякам: «Щодня нас меншає, харчів у нас мало, і місце, що облягаємо, укріплене добре, а тут ще й державні справи на нас налягають.

⁵⁸ Подаймо оцим людям праву руку й укладімо мир із ними, а й з усім їхнім народом.

⁵⁹ Даймо їм змогу жити за їхніми законами, як то було раніше, бо то з-за своїх звичаїв, які ми були скасували, скипіли вони гнівом і наробили цього всього.»

⁶⁰ Сподобалося це слово цареві й начальникам, і він послав послів, щоб укласти мир з юдеями, і вони прийняли.

⁶¹ Цар і начальники заприсяглися, і щойно тоді юдеї вийщли з твердині.

⁶² Тоді цар увійшов на Сіон-гору і, розглянувши укріплене місце, зламав присягу, якою був поклявся, і велів зруйнувати мури навколо.

⁶³ Потім рушив чимдуж і вернувся в Антіохію, де знайшов Филипа, що панував над містом але він вирушив на нього війною і зайняв місто силою.