Йова 37

¹ «Тому й здрігнулося моє серце | і зрушилось із свого місця!

² Слухайте, слухайте гомін його голосу | і грюкіт, що з уст його виходить.

³ Під усім небом він його розпросторює, | і блискавка його аж до кінців землі сягає.

⁴ Позаду нього реве голос; | Бог гримить голосом величним | і блискавиць своїх не зупиняє, | коли лунає голос його.

⁵ Бог своїм голосом гримить предивно, | творить діла великі, нам незбагненні!

⁶ Він каже снігові: Падай на землю! | Великим зливам: Лийте чимдуж!

⁷ Кожній людині кладе печать на руку, | щоб усі, кого створив він, те могли знати.

⁸ Звір утікає у свій сховок, | сидить у своїх барлогах.

⁹ З півдня буревій надходить, | є холод із півночі.

¹⁰ Від Божого подуву лід береться, | й поверхня вод твердіє.

¹¹ Він хмари вогкістю вантажить, | і оболок розпускає його світло,

¹² що колами кружляє | і крутиться згідно з його наміром, | виконуючи все, що він йому накаже, | на овиді земного кругу;

¹³ воно виконує його волю чи то як кару, | чи як милосердя.

¹⁴ Слухай же це, Іове! | Стань і роздумуй про дивні діла Божі.

¹⁵ Чи знаєш, як Бог їм повеліває, | як його хмара блискає світлом?

¹⁶ Чи розумієш рівновагу хмари, | чудні діла Найзвершенішого у знанні?

¹⁷ Коли нагріється твоя одежа, | коли земля відпочиває під вітерцем із півдня, —

¹⁸ чи міг би ти з ним нап’ясти небо | тверде, мов дзеркало, вилите?

¹⁹ Навчи нас, що маємо йому сказати, | і не сперечатимемось більш, бо справа темна.

²⁰ Чи буде йому звіщено, як я говорю? | Чи як хто скаже що, дійде до нього?

²¹ Та й тепер не видно було світла, | хмари його затьмили, | але повіяв вітер і їх геть розвіяв,

²² і надійшло з півночі золотисте сяйво. | Навкруги Бога страшна велич!

²³ Всесильний! Не можем його осягнути! | Великий силою і правом, | повний правоти — не утискає.

²⁴ Тому й бояться його люди, | він же й не споглядає на усіх, що у серці велемудрі.»