Сирах 38

¹ Вшановуй належно потрібного тобі лікаря, бо й він існує з Господньої установи:

² від Всевишнього — здатність лікаря, а й цар його обдаровує.

³ Голову лікаря знання його звисочують, тож і з боку вельмож йому подив належиться.

⁴ Господь із землі ліки виводить, і розумний муж не нехтує ними.

⁵ Хіба не від дерева вода посолодшала, а й сила його тим самим виявилась?

⁶ Це ж він бо людей обдарував знанням, щоб вони прославлялись його ділами дивними.

⁷ Ними лікується й усувається біль, і хто знається на зіллях, — уміє їх змішувати.

⁸ Тож діла його не мають ні кінця, ні краю, і мир від нього розповсюджується світом.

⁹ Сину, в недузі твоїй не побивайся, лиш молись до Господа, і він тебе оздоровить.

¹⁰ Провину відкинь, свої руки випростай, від усякого гріха очисти своє серце.

¹¹ Ладан і пропам’ятну жертву з муки питльованої воздай, і зроби свій принос жирним, наскільки можеш.

¹² А й лікаря примісти, бо й він Господом створений: хай тебе не полишає, бо й його ти потребуєш;

¹³ стається не раз, що одужання в їхніх руках перебуває.

¹⁴ Та й їм слід так само до Господа молитись, щоб ними він зволив подати полегшу і принести одужання для рятунку життя.

¹⁵ Той же, хто грішить супроти свого Творця, нехай потрапить лікареві в руки.

¹⁶ Сину, зронюй над померлим сльози, розпочинай голосіння, як личить тяжко стражденному; поховай його тіло, як звичай велить, і могили його не занедбуй.

¹⁷ Гірко ридай, ревно бий себе в груди, жалобу по нім справляй, що на неї заслужив він, — так день або й два, поговору ради, і аж тоді у своїм смутку втішся.

¹⁸ Бо смуток провадить до смерти, і серця журба потугу відбирає.

¹⁹ Смуток у злиднях перебуває, а вбогого життя — згідне з його серцем.

²⁰ Смуткові серцем своїм не віддавайся, відкинь його геть — про кінець пам’ятай свій.

²¹ Не забувай — немає бо повороту: мертвому не допоможеш, а собі самому пошкодиш.

²² Пам’ятай про мій вирок, що й твоїм він буде: мені вчора, а тобі — сьогодні.

²³ З спочивом небіжчика хай спочине й його пам’ять, — тож розрадь себе, скоро дух його з нього вийде.

²⁴ Мудрість книжника в дозвіллі здобувається: хто вільний від заняття, той стає мудрим.

²⁵ Як може той помудріти, хто рало тримає, хто рожном вихваляється, наче тим списом, хто волів поганяти знає й ходити коло них, хто ввесь час про бичків свою мову веде?

²⁶ Думка в нього — як борозну провести, журба його вся — про пашу для теличок.

²⁷ Так воно з кожним робітником та майстром, який день і ніч проводить на праці: той, хто виготовлюв різьбу на печатках, хто намагається урізнороднити рисунок, а й душу вкладає, щоб, мов живий, був малюнок, ще й не досипляє, щоб діло своє викінчити.

²⁸ Так воно й з ковалем, що сидить біля ковадла та й розглядає сирове залізо: вогненна пара йому тіло розтоплює, він змагається з жаром у горнилі, молота гук йому вуха заглушує, очі ж його до зразка посудини прикуті; всім серцем старається діло він викінчити — не досипляє, щоб якнайкраще його прикрасити.

²⁹ Так воно й з ганчарем, що сидить при своїй праці ще й ногами своїми крутить коло, а й до діла свого ввесь час пристосовується, і всі його рухи — геть обраховані:

³⁰ руками глину зразкує, ногами її замішує, докладає серця, щоб малювання вивершити, — і не досипляє, щоб ще й піч очистити.

³¹ Усі вони здаються на власні руки, і в ремеслі своєму вправний кожен.

³² Без них неможливо збудувати місто, ні жити в ньому, ані ним ходити.

³³ Та на віче народне їх не запрошують, на зборах вони нічим не відзначаються, не засідають на суддівських кріслах, — бо й не зрозуміли б судового рішення.

³⁴ Вони не блищать ні знанням, ні розсудом, і їх не знайти серед складачів приповісток, — та зате підтримують вічне творіння, то й моляться про справи свого ремества.