Мудрости 19

¹ А на безбожних аж до кінця виллявся гнів немилосердний, | бо він знав наперед, що буде з ними, —

² що вони, дозволивши вийти | і відпустивши їх поспішно, | роздумають і кинуться навздогін за ними.

³ Справді, ще в жалобі були, | ще плакали над гробами померлих, | а таки вже вхопилися в нестямі за інший намір | і тих, кого просили вийти, переслідували, немов утікачів.

⁴ На цю бо крайність штовхнула їх присуджена доля, | яка вибила їм з пам’яті те, що було сталося, | щоб доповнити кару, якої бракувало до їхніх мук;

⁵ і коли народ твій ступив на чудесну дорогу, | ті — знайшли нечувану смерть.

⁶ Бо все творіння, підлягаючи твоїм наказам, | перетворилося знов у своїй природі, | щоб твої діти збереглися цілі.

⁷ І видно було хмару, що отіняла табір, | і суху землю, що виринала звідти, де раніш вода стояла. | Червоне море стало битим шляхом, | зеленою рівниною — буруни могутні.

⁸ Ним увесь народ пройшов, під захистом руки твоєї, | оглядаючи дивні чудеса.

⁹ Вони паслися, наче коні, | стрибали, мов ягнята, | славлячи тебе, Господи, що врятував їх.

¹⁰ Вони пам’ятали те, що сталося з ними на вигнанні, | як замість тварин земля вивела комарів із себе | і замість водяних створінь ріка виригнула без ліку жаб.

¹¹ Пізніше бачили, як виникали нові птахи, | коли, спонукаю жадобою, вони домагались вибагливих страв;

¹² їм бо на втіху знялись від моря перепелиці.

¹³ На грішних же спали кари, | і не без попередніх знаків — сильних громів; | вони страждали слушно за свої власні лукавства, | бо виявили ненависть запеклу до чужинців.

¹⁴ Одні бо не приймали знайомих, коли ті прибували, | другі ж гостей-добродіїв у рабство обернули.

¹⁵ Та не тільки це, — бо для перших буде якась кара, | вони бо відразу вже прийняли чужинців ворожо;

¹⁶ другі ж прийняли тих врочисто, | і які вже зажили однакових з ними прав, | страшними опісля роботами гнобили їх.

¹⁷ Тож і були побиті сліпотою, | як ті під дверима праведника, | коли, огорнуті страшною пітьмою, | кожен шукав власних дверей порогу.

¹⁸ Отак і первні змінювались між собою, | так, як на гарфі звуки змінюють лад, | хоча й зберігають саме властиве звучання, | — як це й можна докладно виснувати з того, що сталося.

¹⁹ Тварини сухопутні на водяних обертались, | а ті, що плавають, вилазили на землю.

²⁰ Вогонь збільшував у воді власну силу, | а вода забувала свою гасильну властивість.

²¹ Полум’я ж не шкодило тілу кволих тварин, що в ньому ходили, | ані не танув, схожий на іней, | той рід небесної поживи, який так легко тане.

²² Так, Господи, ти всяким робом звеличив люд твій і прославив, | і не покинув його, а повсякчас і скрізь стояв при ньому.