Мудрости 12

¹ Бо твій дух нетлінний у всьому.

² Ось чому тих, що падають, ти караєш легко | і, нагадуючи те, чим згрішили, їх остерігаєш, | щоб вони, відвернувшись від зла, повірили, Господи, в тебе.

³ Колишніх мешканців твоєї землі святої ти зненавидів

⁴ за їхні злочини преганебні, | за їхнє чарівництво, обряди нечестиві,

⁵ за їхні немилосердні дітовбивства, | за учту, в якій вони споживали нутрощі, людське тіло і кров, | посвячені у таємному бенкетуванні;

⁶ родителів, убивників безпомічних дітей, | вирішив ти вигубити руками батьків наших,

⁷ щоб земля, яку ти над усі інші цінуєш, | прийняла гідних поселенців — дітей Божих.

⁸ Тож їх, бо й вони люди, ти пожалів, | виславши перед твоїм військом шершнів, | щоб вони винищували їх поволі:

⁹ не те, щоб ти не міг у бою підкорити праведникам нечестивих, | чи то лютими звірями, чи то суворим словом умить їх стерти, —

¹⁰ лише, караючи поволі, давав їм нагоду покаяння, | хоч відав добре, що їхній рід лукавий, | що їхня злоба — вроджена їм | і що думки їхні незмінні були б повіки, —

¹¹ бо це було поріддя прокляте від початку. | Та не із страху перед кимсь дарував ти їм гріхи безкарно.

¹² Бо хто ж насмілився б сказати; «Що ти вдіяв?» | Або хто міг би протиставитись вирокові твоєму? | І хто міг би позивати тебе за знищення народів, яких ти сам створив? | Або хто міг би стати проти тебе в обороні розбещених людей?

¹³ Справді немає, крім тебе, Бога, що за все дбаєш, | щоб ти мусів звітувати, що не судив несправедливо;

¹⁴ ані царя чи якогось володаря, спроможного | кинути поглядом на тебе з домаганням рахунку за покараних тобою.

¹⁵ Ти, справедливий, усім керуєш по правді: | чужа бо твоїй могутності думка засуджувати | того, хто на кару не заслужив.

¹⁶ Твоя бо сила — справедливости основа, | а що ти над усім пануєш, то й щадиш усе.

¹⁷ Ти виявляєш силу, коли не вірять у потугу превелику; | у тих же, що зазнали її, бентежиш зухвальство.

¹⁸ Та ти — Владика сили, судиш ласкаво | і провадиш нас вельми дбайливо, | бо коли тільки захочеш, — можеш.

¹⁹ Таким діянням ти навчив народ свій, | що праведник має бути чоловіколюбцем, | і розбудив в своїх дітей добру надію, | що за гріхи даєш покаяння.

²⁰ Бо коли ворогів дітей твоїх, і гідних смерти, | скарав ти так вирозуміло й поблажливо, | давши їм час і нагоду відвернутись від лукавства,

²¹ то з якою ж обережністю судиш ти синів твоїх, | яких батькам з клятвою й заповітами | дав ти найкращі обітниці?

²² Тож коли нас караєш, то на ворогів наших висилаєш тисячі бичів, | щоб ми, коли судитимем, пам’ятали на твою доброту, | а коли нас судять, — надіялись на милосердя.

²³ Ось чому тих, що жили свій вік неправедно в безумстві, | ти мучив їхнім власним мерзенством.

²⁴ Вони бо дорогами блуду задалеко заблукали, | взявши за богів навіть між звірями останніх і найогидніших, | обмануті, наче нерозумні діти.

²⁵ Тому, немов на хлоп’ят безглуздих, | наслав ти на них неповажну кару.

²⁶ Та ті, що їх не врозумила ота дрібна кара, | зазнають суду, що гідний Бога.

²⁷ А страждаючи від цих істот, гнівались | на тих, кого вважали за богів, мовляв, це вони карають їх; | допіру тоді, кого раніше зреклися знати, — | визнали за правдивого Бога; | тим то впав на них найважчий осуд.