Мудрости 18

¹ Одначе в твоїх святих було вельми багато світла. | Ті, чули їхній голос, хоч і не бачили їх з виду, | і щасливими їх називали, бо вони не потерпіли.

² І дякували їм, що вони, хоч передше покривджені, зла не чинили, | та просили вибачити, що ворогували з ними.

³ Ти замість пітьми дав їм стовп вогнегорючий, | щоб був провідником у незнаній подорожі | та сонцем нешкідливим у їхній мандрівці славній.

⁴ Бо справді тії заслужили, щоб у них забрати світло | та щоб самих їх у темряві закутати, | — їх, що ув’язненими в темниці тримали твоїх дітей, | через яких мало бути дане світові нетлінне світло закону.

⁵ Коли вони вирішили повбивати священних немовлят, | і одне лиш дитя було виставлене та й те врятувалось, | ти в них, каравши, забрав дітей силу | і погубив їх разом у могутніх водах.

⁶ Ніч та вже наперед була відома батькам нашим, | щоб підбадьорились, знаючи певно, яким повірили присягам.

⁷ Народ твій очікував | спасіння праведних і ворогів погуби.

⁸ Бо чим скарав ти наших противників, | тим нас прославив, покликавши до себе.

⁹ І священні діти добрих жертвували потайки | та однодушно встановили цей закон Божий: | що святі мають однаково й у щасті й у нещасті брати участь; | і наперед вже виспівували похвальних пісень батьківських.

¹⁰ У відповідь їм лунав безладний крик ворогів | і голосіння тих, що плакали по дітях.

¹¹ Та сама кара впала на раба й на пана, | і простолюдець, як і цар, терпів те саме.

¹² Всі однаково мали безліч померлих однаковою смертю; | щоб їх поховати, не вистачало живих, | бо в одну мить загинули їхні щонайкращі діти.

¹³ Отож ті, що через чари не вірили, | коли прийшла смерть на перворідних, | визнали, що цей народ — син Божий.

¹⁴ Тоді, як мирна тиша все повила, | і ніч, поспішаючи, досягла половини свого бігу,

¹⁵ твоє всемогутнє слово з неба, з царських престолів, | як невблаганний воїн, грянуло в осередок пропащої країни, | несучи гострий меч — твій невідкличний наказ.

¹⁶ Стало воно (там), і все сповнило смертю. | Воно торкалось неба і проходило землею.

¹⁷ Тоді негайно збентежили їх примари страшних снів | і неуявленні страхи на них напали.

¹⁸ І хто б де не впав, простягнувшись напів мертвий, | — тим виявляв, що саме спричинило смерть.

¹⁹ Бо сни, що їх тривожили, наперед це звістили, | щоб вони не загинули, не знавши, чому страждають так тяжко.

²⁰ Однак і праведних спіткала проба смерти, | і сила їх загинула в пустині; | та гнів не був довготривалий,

²¹ бо вмить за них почав битись муж бездоганний, | взявши своєї служби зброю, | — молитву і спокутний ладан, | — він протиставився гніву й поклав кінець нещастю, | чим довів, що він твій слуга.

²² А подолав він те нещастя не міццю тіла, | ані силою якоїнебудь зброї, | але словом здержав того, що карав їх, | нагадавши клятьби й союзи з батьками.

²³ Бо як мерці один на одному вже купами лежали, | він став посередині, зупинив гнів, | і перетяв їм до живих дорогу.

²⁴ На його ж довгій шаті був світ увесь, | слава батьків — вирита на чотирьох рядах каменів, | і твоя велич на діядемі, на голові в нього.

²⁵ Від того згубник назад подався, злякався того, | бо сама проба гніву була вистачальна.