Буття 42

¹ І коли Яків довідався, що в Єгипті є хліб, каже до своїх синів: Чого перезираєтесь один з одним?

² Я чув, що в Єгипті є хліб. Ідіть туди й купіть там хліба, аби нам жити, а не повмирати.

³ І вирушили десятеро братів Йосифа купити збіжжя в Єгипті.

⁴ Веніямина ж, Йосифового брата, Яків не пустив з його братами, казав бо сам до себе: щоб не сталася з ним, мовляв, якась знегода.

⁵ Між іншими, що приходили, прибули й сини Ізраїля, щоб купити хліба, бо голоднеча була в Ханаан-краю.

⁶ Краєм же правив Йосиф, він продавав збіжжя всім людям у краї. Прийшли отож Йосифові брати і вклонилися йому лицем до землі.

⁷ Побачив Йосиф братів своїх та й пізнав їх, але вдавав, що він чужий їм: говорив з ними шорстко. Спитав їх: Звідкіля ви? А вони; З Ханаан-краю прийшли, купити хліба.

⁸ Йосиф пізнав своїх братів, але вони його не впізнали.

⁹ І згадав він тоді сни, які йому снились, та й каже до них: Ви підглядачі! Прийшли ви розвідати, що безборонне в країні.

¹⁰ А вони відрекли: Ні, владико! Твої раби прийшли харчів купити.

¹¹ Всі ми сини одного чоловіка, ми люди чесні; раби твої ми, а не підглядачі.

¹² Та він до них: Ні, каже, ви прийшли оглянути, що відкрите у країні.

¹³ Вони ж відповіли: Дванадцять нас, твоїх рабів; ми сини одного батька в Ханаан-краю. Найменший тепер з батьком, а одного немає.

¹⁴ А Йосиф до них і каже: Так воно є, як я сказав вам: ви підглядачі!

¹⁵ Ось тому перевіримо вас: як жив фараон, не вийти вам звідсіля, хіба що прийде сюди ваш найменший брат.

¹⁶ Пошліть одного з вас, нехай він приведе брата, ви ж сидітимете в’язнями у темниці. Так випробуються ваші слова, чи вони правдиві. Як же ні, — жив фараон! — ви підглядачі.

¹⁷ І посадив їх усіх на три дні в темницю.

¹⁸ На третій день, каже до них Йосиф: От що зробіть, — і залишетеся живими, бо ж я боюся Бога.

¹⁹ Як ви чесні люди, нехай один з вас, братів, зостанеться в’язнем у темниці, а ви йдіть та й везіть вашим родинам хліб, щоб не голодували.

²⁰ Та приведіть до мене вашого найменшого брата; тоді справдяться ваші слова, й ви не помрете. Вони так і зробили.

²¹ Але заговорили вони один до одного: Направду провинилися ми супроти нашого брата, коли бачили, як боліла душа його, коли він благав ласки в нас, а ми не послухали; тому й найшло на нас це нещастя.

²² А Рувим відповів їм: Чи ж я вам не говорив: Не грішіть, кажу, проти дитини! Та ви не послухали. Ось тому й домагається (від нас) його крови.

²³ Вони ж не знали, що Йосиф розуміє їх, бо між ними був перекладач.

²⁴ А він відвернувся від них і заплакав. Потім обернувся до них, порозмовляв з ними, а тоді взяв з-поміж них Симеона і на їхніх очах звелів його ув’язнити.

²⁵ По тому наказав Йосиф наповнити їхні лантухи збіжжям і повернути кожному в мішок їхні гроші та й дати їм ще харчів на дорогу. Так і зроблено.

²⁶ І нав’ючивши своїх ослів збіжжям, відійшли звідти.

²⁷ Коли ж один (із них) на ночівлі розв’язав свій мішок, щоб всипати ослові корму, побачив свої гроші в мішку зверха;

²⁸ тож каже він до своїх братів: Звернули мої гроші, й вони навіть у моєму мішку! Серце в них охляло, й вони, тремтівши, говорили один до одного: Що це Бог учинив нам?

²⁹ Прибули вони до Якова, свого батька, в Ханаан-край, і оповіли йому все, що спіткало їх, кажучи:

³⁰ Промовляв до нас той чоловік, господар цього краю, шорстко та й узяв нас за підглядачів у краю.

³¹ Але ми казали йому: Ми чесні люди, ми не підглядачі.

³² Нас дванадцятеро братів, синів нашого батька; одного нема, а найменший тепер з нашим батьком у Ханаан-краю.

³³ Але той чоловік, господар краю, відповів нам: От по чому я знатиму, що ви чесні: зоставте одного з ваших братів у мене, візьміть для ваших голодних родин збіжжя та й рушайте.

³⁴ І приведіть вашого найменшого брата до мене; тоді я знатиму, що ви не підглядачі, а чесні люди. Тоді й віддам вам брата вашого, й будете приходити в цей край.

³⁵ Та коли вони заходилися випорожнювати свої лантухи, аж тут торбинка кожного з грішми була в його мішку. Як же побачили вони й їх батько гаманці з грішми, то налякалися.

³⁶ Тоді каже до них Яків, їхній батько: Ви робите мене бездітним. Немає Йосифа й немає Симеона, ще й Веніямина хочете забрати. Все падає на мене!

³⁷ Тоді промовив Рувим до свого батька: Вбий, каже, двох моїх синів, як не приведу його (Веніямина) назад до тебе! Вручи його мені, і я поверну його назад тобі.

³⁸ Та той промовив: Не піде мій син з вами, бож брат його вмер і він сам зостався. Як скоїться й з ним якесь лихо в дорозі, в яку пускаєтесь, то смутком зведете мене, сивоголового, до Шеолу.