Буття 31

¹ Та зачув Яків слова синів Лавана, які говорили: Забрав Яків усе, що було в нашого батька, та й з того, що було в нашого батька, зробив собі все це багатство.

² І з обличчя Лаванового зауважив Яків, що він не був до нього вже таким, як раніше.

³ Тоді Господь сказав до Якова: Повертайсь на твою батьківщину, до твого роду, а я буду з тобою.

⁴ Отож Яків послав покликати Лію й Рахиль на поле, де були його отари,

⁵ і каже до них: Бачу я з обличчя вашого батька, що він не такий до мене, як раніше, але Бог мого батька був зо мною.

⁶ Ви ж самі знаєте, що я всіма своїми силами працював для вашого батька.

⁷ А ваш батько ошукав мене й міняв десять раз мені платню, тож Бог не дав йому скривдити мене.

⁸ Як скаже було так: Клапчасті будуть твоя платня, то всі вівці котилися клапчастими. А як скаже: Строкаті будуть твоя платня, то всі вівці котилися строкатими.

⁹ І так забрав Бог скотину від вашого батька й дав мені.

¹⁰ Раз якось, коли парувалися, підвів я свої очі й уві сні бачу: аж ось козли, які спинались на самиць, були смугнасті, клапчасті і красі.

¹¹ І каже до мене в сні ангел Божий: Якове! А я озвавсь: Я тут!

¹² Тоді він каже: Підведи свої очі й глянь: усі козли, що спинаються на самиць, смугнасті, клапчасті й красі, бо я бачив усе, що Лаван чинить тобі.

¹³ Я — Бог Бетела, де ти помазав стовпа, де ти мені пообіцявся. Тепер же встань, вийди з цього краю. й повертайся в рідну землю.

¹⁴ Тоді Рахиль і Лія відповіли йому, кажучи: Хіба для нас є ще якась частина в домі нашого батька?

¹⁵ Хіба не за чужих він нас уважає? Він же продав нас і зажер нашу ціну.

¹⁶ Все багатство, що його Бог забрав від нашого батька, воно наше й наших дітей. Тож роби тепер усе, що Бог тобі каже.

¹⁷ Устав Яків, посадив синів своїх і жінок своїх на верблюдів,

¹⁸ і погнав усю свою худобу зо всім майном, що його набув, що його він придбав у Паддам-Арамі, щоб іти до Ісаака, свого батька, в Ханаан-край.

¹⁹ Коли Лаван пішов був стригти своїх овець, Рахиль украла домашніх ідолів, що були в її батька.

²⁰ А Яків викрався потай від Лавана арамія, не давши йому знати, що відходить.

²¹ І втік він зо всім, що було в нього, вирушив і, перебрівши ріку, попрямував на Гілеад-гору.

²² Аж на третій день переказали Лаванові, що Яків утік.

²³ Тож забрав Лаван братів із собою і гнався за ним сім днів дороги та й догнав його на Гілеад-горі.

²⁴ Але вночі вві сні прийшов Бог до Лавана арамія і промовив до нього: Уважай, щоб ти нічого не говорив до Якова!

²⁵ Отож Лаван наздогнав Якова, коли він розіп’яв був свої намети на горі; то й Лаван зо своїми братами розіп’яв свої (намети) на Гілеад-горі.

²⁶ І сказав Лаван до Якова: Що ти наробив? Викравсь від мене потайки! Погнав моїх дочок неначе бранок!

²⁷ Чого ти втік потайки й перехитрував мене, не сказавши мені нічого, — а то й обікрав ще? Я був би випровадив тебе з радістю, зо співом, під гру цимбалів та гуслів!

²⁸ Ти не дав мені й поцілувати моїх онуків та моїх дочок! Ти по-дурному вчинив.

²⁹ Я міг би накоїти вам лиха, та Бог батька вашого цієї ночі сказав до мене: Вважай, не говори до Якова нічого!

³⁰ Та тепер нехай би ти й пішов собі, — тяжко бо затужився за домом свого батька — але навіщо ти вкрав моїх богів?

³¹ Тут Яків у відповідь сказав до Лавана: Тому, що я боявся; бо гадав собі, що ти відбереш своїх дочок від мене.

³² В кого знайдеш своїх богів, тому не жити! Перед нашими родичами розглянь, що твого є в мене, і забери собі. Не знав же Яків, що то Рахиль украла їх.

³³ Увійшов Лаван і до намету Якова, і до намету Лії, і до намету обидвох слугинь, та й не знайшов нічого. Як же він вийшов із намету Лії, то вступив у намет Рахилі.

³⁴ А Рахиль узяла домашніх ідолів та поклала їх у кульбаки верблюда й сама сіла на них. Лаван же обнишпорив увесь намет і не знайшов нічого.

³⁵ Тоді вона сказала до свого батька: Не гнівайся, мій пане, що не можу перед тобою встати, бо жіночий випадок у мене. Шукав він пильно, та не знайшов домашніх ідолів.

³⁶ Розгнівавсь Яків і стаз сваритися з Лаваном; він так заговорив до нього: Яка моя провина? Який гріх мій, що ти притьмом гнався за мною?

³⁷ Ти обшукав усі мої речі. Що ж знайшов ти з усіх речей твого дому? Поклади тут перед моїми і твоїми родичами, нехай вони розсудять між нами обидвома.

³⁸ Оце двадцять уже років, як я з тобою. Вівці і кози твої не скидали, і баранів із твоєї отари не їв я.

³⁹ Роздертого звірюкою тобі я не приносив; я ніс за нього втрату; ти вимагав його з руки моєї, чи воно було вкрадене в мене вдень, чи вкрадене вночі в мене.

⁴⁰ Ось що було зо мною: вдень з’їдала мене спека, а вночі холод, і сон тікав з моїх очей.

⁴¹ Двадцять уже років я в твоїй господі: служив я тобі чотирнадцять років за дві твої дочки й шість років за овець, і ти десять разів міняв мою платню.

⁴² Коли б не був зо мною Бог батька мого, Бог Авраама та острах Ісаака, ти напевно відпустив би тепер мене з порожніми руками. Та Бог бачив моє бідування і працю моїх рук і розсудив учорашньої ночі.

⁴³ Відповідаючи на це, Лаван сказав до Якова: Дочки — мої дочки, і діти — мої діти, і отари — мої отари, і все, що бачиш, моє воно. Але що я можу заподіяти сьогодні оцим дочкам моїм або їх дітям, що їх вони породили?

⁴⁴ Ходім, отже, та зробім умову, я і ти, і нехай воно свідчить між мною і тобою.

⁴⁵ Тоді взяв Яків камінь і поставив його, як стовп.

⁴⁶ І каже Яків до своїх родичів: Назбирайте каміння! І назбирали вони каміння та й зробили копець і гостилися там при копці.

⁴⁷ Лаван прозвав його Єгар-Сагадута, а Яків назвав його Галеад.

⁴⁸ І сказав Лаван: Оцей копець нині свідком між мною й тобою; тому й названо його ім’ям Галеад,

⁴⁹ а також і Міцпа, мовляв, нехай Господь вартує між мною і між тобою, як ми розійдемося один з одним.

⁵⁰ Коли ти будеш поводитися погано з моїми дочками й коли візьмеш крім моїх дочок ще інших жінок та й того ніхто з нас не буде бачити, пам’ятай, однак, що Бог свідок між мною і тобою.

⁵¹ Далі говорив Лаван до Якова: Ось цей копець і ось цей стовп, що їх я поставив між мною і між тобою.

⁵² Свідок — оцей копець і свідок — стовп, що я не перейду до тебе поза цей копець, а ти не перейдеш до мене поза цей копець і цей стовп з ворожим наміром.

⁵³ Бог Авраама й Бог Нахора, Бог батьків їхніх, судитиме між нами! І поклявсь Яків острахом батька свого Ісаака.

⁵⁴ Потім Яків приніс на горі жертву та й запросив своїх свояків на гостину. А коли з’їли хліба, на горі заночували.