ІІ Корінтян 4

¹ Ось чому, мавши це служіння, як помилувані, ми не втрачаємо відваги.

² Відкинувши ложну соромливість, ми не поводимося лукаво, ані не викривлюємо слово Боже, але, проповідуючи явно правду, поручаємо самих себе кожному людському сумлінню перед Богом.

³ А коли наша Євангелія закрита, то вона закрита для тих, які гинуть;

⁴ у яких бог цього віку осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, який є образ Божий.

⁵ Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми — слуги ваші ради Ісуса.

⁶ Бо Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», — він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа.

⁷ А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас.

⁸ Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії;

⁹ нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені.

¹⁰ Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним.

¹¹ Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі.

¹² І так смерть діє в нас, а життя у вас.

¹³ Та мавши той самий дух віри, про який написано: «Я вірував, тому й говорив», — то й ми віримо, тому й говоримо;

¹⁴ бо знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, — воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами.

¹⁵ Бо все це ради вас, щоб розмножена благодать через багатьох збагатила подяку на славу Божу.

¹⁶ Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день.

¹⁷ Бо те, що одну мить триває, — наше легке горе — готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави,

¹⁸ нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме. Видиме бо — дочасне, а невидиме — вічне.