Мудрости 9

¹ «Боже батьків, Господи милосердя, | що своїм словом створив усе

² і що своєю мудрістю витворив людину, | щоб панувала над створіннями, які постали через тебе,

³ і щоб керувала світом у святості й справедливості, | щоб суд судила у правоті серця, —

⁴ дай мені мудрість, що возсідає на престолі поруч тебе, | і не відкинь мене з-поміж дітей твоїх.

⁵ Бо я — раб твій і син рабині твоєї, | людина немічна, короткотривала, | нездатний розуміти суд і закони.

⁶ Ба навіть якби хтось був досконалий між людськими синами, | а йому забракло б твоєї мудрости, він за ніщо вважався б.

⁷ І на свідоцтво їхнього зіпсуття | народові, | на правителя твоїм синам і твоїм дочкам.

⁸ Ти заповідав мені збудувати храм на твоїй святій горі | і жертовник у місті, де ти перебуваєш, | образ намету святого, який ти був споконвіку приготував.

⁹ З тобою мудрість, яка твої діла знає, | яка була приявна, коли ти творив світ, | яка відає, що твоїм очам приємне | і що за твоїми заповідями праведне.

¹⁰ Зішли її з твого святого неба, | пошли її від твого престолу слави, | щоб була при мені й трудилась, | щоб я пізнав, що тобі любе.

¹¹ Вона бо все знає й розуміє, | вона мене водитиме в моїх чинах мудро | і мене берегтиме у своїй славі.

¹² Тоді мої діла будуть тобі вгодні, | і я судитиму народ твій справедливо, | стану гідний престолу батька мого.

¹³ Яка бо людина може пізнати волю Божу? | Або хто може збагнути, чого Господь хоче?

¹⁴ Бож міркування смертних нужденні, | непевні задуми наші;

¹⁵ бо тлінне тіло обтяжує душу, | і земне шатро придавлює вельми клопітливий дух.

¹⁶ Ми ледве відгадуємо те, що на землі, | з трудом знаходимо те, що в руках наших, | — а хто дослідить те, що на небі?

¹⁷ Волю ж твою хто знав би, якщо б ти не дав мудрости | і не зіслав з висот твого святого Духа?

¹⁸ Так випрямлено стежки тих, що живуть на землі, | і так навчились люди того, що тобі довподоби, | і мудрістю вони спаслися.»