Йова 4

Біблія	NOVA VULGATA
1 Заговорив Еліфаз із Теману й мовив:	1 Respondens autem Eliphaz Themanites dixit:
2 «І словом нам звернутися до тебе? | Тебе пригнобить, та стримати слова хто зможе?	2 “ Si coeperimus loqui tibi, forsitan moleste accipies; sed conceptum sermonem tenere quis poterit?
3 Оце навчав ти багатьох, | і скріпляв знеможені руки.	3 Ecce, docuisti multos et manus lassas roborasti;
4 Хто спотикався, словами ти підводив, | хистким колінам давав сили.	4 vacillantes confirmaverunt sermones tui, et genua trementia confortasti.
5 Тепер же, як найшло на тебе лихо, ти прибитий! | Торкнулося до тебе, і ти збентеживсь!	5 Nunc autem venit super te plaga, et defecisti; tetigit te, et conturbatus es.
6 Твоя побожність, чи не вона ж твоя надія? | Чи ж не твоє вповання — путів твоїх невинність?	6 Nonne timor tuus est fiducia tua, spes tua est perfectio viarum tuarum?
7 Згадай лишень, хто гинув, бувши безвинний, | і де праведні бували знищені?	7 Recordare, obsecro te, quis umquam innocens periit, aut quando recti deleti sunt?
8 Оскільки сам я бачив: хто орав лихо | й сіяв загибель, той пожинав їх.	8 quin potius vidi eos, qui operantur iniquitatem et seminant dolores et metunt eos,
9 Від Божого подуву вони гинуть, | від подиху гніву його зникають.	9 flante Deo perisse, et spiritu irae eius esse consumptos.
10 Ревіння лева й голос леопарда вмовкає, | і зуби левенят кришаться.	10 Rugitus leonis et vox leaenae et dentes catulorum leonum contriti sunt.
11 Лев гине без здобичі | й левенята йдуть урозтіч.	11 Leo periit, eo quod non haberet praedam, et catuli leonis dissipati sunt.
12 І надійшло до мене стиха слово, | і я почув ледь-неледь щось із нього,	12 Porro ad me furtive verbum delatum est, et suscepit auris mea sussurrum eius.
13 серед примар, нічних привидів, | як на людей находить сон глибокий.	13 In horrore visionis nocturnae, quando solet sopor occupare homines,
14 Я задрижав і затремтів у страсі, | всі кості мої стряслися,	14 pavor tenuit me et tremor, et omnia ossa mea perterrita sunt.
15 і над моїм обличчям промайнув вітер, | волосся в мене стало дуба.	15 Et cum spiritus, me praesente, transiret, inhorruerunt pili carnis meae.
16 Став хтось, | виду його я не міг розпізнати, | привид, постать перед очима у мене | і чую тихий голос:	16 Stetit quidam, cuius non agnoscebam vultum, imago coram oculis meis, et vocem quasi aurae lenis audivi:
17 Чи ж може бути чоловік праведний перед Богом? | Чи може смертний перед своїм Творцем бути чистим?	17 “Numquid homo Dei comparatione iustificabitur, aut factore suo purior erit vir?”.
18 Коли і власним слугам він не йме віри | і в ангелів своїх знаходить недоліки,	18 Ecce, in servis suis fiduciam non habet et in angelis suis reperit pravitatem.
19 оскільки ж їх більше в тих, що мешкають у глиняних хатинах, | підвалини яких у поросі; у тих, що їх, неначе міль, давлять.	19 Quanto magis hi, qui habitant domosluteas, quorum fundamentum est in pulvere. Consumentur velut tinea!
20 Між ранком та смерком на порох їх стерто, | і не помітиш, як загинули навіки.	20 De mane usque ad vesperam succidentur et, quia nullus intellegit, in aeternum peribunt.
21 Мотуз від їхнього намету відривають, | і вони вмирають, бо немудрі.»	21 Nonne evulsum est reliquum eorum ab eis? Morientur, et non in sapientia.