Йова 4

Біблія	LXX
1 Заговорив Еліфаз із Теману й мовив:	1 υπολαβων δε ελιφας ο θαιμανιτης λεγει
2 «І словом нам звернутися до тебе? | Тебе пригнобить, та стримати слова хто зможе?	2 μη πολλακις σοι λελαληται εν κοπω ισχυν δε ρηματων σου τις υποισει
3 Оце навчав ти багатьох, | і скріпляв знеможені руки.	3 ει γαρ συ ενουθετησας πολλους και χειρας ασθενους παρεκαλεσας
4 Хто спотикався, словами ти підводив, | хистким колінам давав сили.	4 ασθενουντας τε εξανεστησας ρημασιν γονασιν τε αδυνατουσιν θαρσος περιεθηκας
5 Тепер же, як найшло на тебе лихо, ти прибитий! | Торкнулося до тебе, і ти збентеживсь!	5 νυν δε ηκει επι σε πονος και ηψατο σου συ δε εσπουδασας
6 Твоя побожність, чи не вона ж твоя надія? | Чи ж не твоє вповання — путів твоїх невинність?	6 ποτερον ουχ ο φοβος σου εστιν εν αφροσυνη και η ελπις σου και η ακακια της οδου σου
7 Згадай лишень, хто гинув, бувши безвинний, | і де праведні бували знищені?	7 μνησθητι ουν τις καθαρος ων απωλετο η ποτε αληθινοι ολορριζοι απωλοντο
8 Оскільки сам я бачив: хто орав лихо | й сіяв загибель, той пожинав їх.	8 καθ' ον τροπον ειδον τους αροτριωντας τα ατοπα οι δε σπειροντες αυτα οδυνας θεριουσιν εαυτοις
9 Від Божого подуву вони гинуть, | від подиху гніву його зникають.	9 απο προσταγματος κυριου απολουνται απο δε πνευματος οργης αυτου αφανισθησονται
10 Ревіння лева й голос леопарда вмовкає, | і зуби левенят кришаться.	10 σθενος λεοντος φωνη δε λεαινης γαυριαμα δε δρακοντων εσβεσθη
11 Лев гине без здобичі | й левенята йдуть урозтіч.	11 μυρμηκολεων ωλετο παρα το μη εχειν βοραν σκυμνοι δε λεοντων ελιπον αλληλους
12 І надійшло до мене стиха слово, | і я почув ледь-неледь щось із нього,	12 ει δε τι ρημα αληθινον εγεγονει εν λογοις σου ουθεν αν σοι τουτων κακον απηντησεν ποτερον ου δεξεται μου το ους εξαισια παρ' αυτου
13 серед примар, нічних привидів, | як на людей находить сон глибокий.	13 φοβοι δε και ηχω νυκτερινη επιπιπτων φοβος επ' ανθρωπους
14 Я задрижав і затремтів у страсі, | всі кості мої стряслися,	14 φρικη δε μοι συνηντησεν και τρομος και μεγαλως μου τα οστα συνεσεισεν
15 і над моїм обличчям промайнув вітер, | волосся в мене стало дуба.	15 και πνευμα επι προσωπον μου επηλθεν εφριξαν δε μου τριχες και σαρκες
16 Став хтось, | виду його я не міг розпізнати, | привид, постать перед очима у мене | і чую тихий голос:	16 ανεστην και ουκ επεγνων ειδον και ουκ ην μορφη προ οφθαλμων μου αλλ' η αυραν και φωνην ηκουον
17 Чи ж може бути чоловік праведний перед Богом? | Чи може смертний перед своїм Творцем бути чистим?	17 τι γαρ μη καθαρος εσται βροτος εναντιον κυριου η απο των εργων αυτου αμεμπτος ανηρ
18 Коли і власним слугам він не йме віри | і в ангелів своїх знаходить недоліки,	18 ει κατα παιδων αυτου ου πιστευει κατα δε αγγελων αυτου σκολιον τι επενοησεν
19 оскільки ж їх більше в тих, що мешкають у глиняних хатинах, | підвалини яких у поросі; у тих, що їх, неначе міль, давлять.	19 τους δε κατοικουντας οικιας πηλινας εξ ων και αυτοι εκ του αυτου πηλου εσμεν επαισεν αυτους σητος τροπον
20 Між ранком та смерком на порох їх стерто, | і не помітиш, як загинули навіки.	20 και απο πρωιθεν εως εσπερας ουκετι εισιν παρα το μη δυνασθαι αυτους εαυτοις βοηθησαι απωλοντο
21 Мотуз від їхнього намету відривають, | і вони вмирають, бо немудрі.»	21 ενεφυσησεν γαρ αυτοις και εξηρανθησαν απωλοντο παρα το μη εχειν αυτους σοφιαν