Йова 4

Біблія	BIBLIA
1 Заговорив Еліфаз із Теману й мовив:	1 Elifaz de Temán tomó la palabra y dijo:
2 «І словом нам звернутися до тебе? | Тебе пригнобить, та стримати слова хто зможе?	2 Si se intentara hablarte, ¿lo soportarías? Pero ¿quién puede contener sus palabras?
3 Оце навчав ти багатьох, | і скріпляв знеможені руки.	3 Mira, tú dabas lección a mucha gente, infundías vigor a las manos caídas;
4 Хто спотикався, словами ти підводив, | хистким колінам давав сили.	4 tus razones sostenían al que vacilaba, robustecías las rodillas endebles.
5 Тепер же, як найшло на тебе лихо, ти прибитий! | Торкнулося до тебе, і ти збентеживсь!	5 Y ahora que otro tanto te toca, te deprimes, te alcanza el golpe a ti, y todo te turbas.
6 Твоя побожність, чи не вона ж твоя надія? | Чи ж не твоє вповання — путів твоїх невинність?	6 ¿No es tu confianza la piedad, y tu esperanza tu conducta intachable?
7 Згадай лишень, хто гинув, бувши безвинний, | і де праведні бували знищені?	7 ¡Recuerda! ¿Qué inocente jamás ha perecido? ¿dónde han sido los justos extirpados?
8 Оскільки сам я бачив: хто орав лихо | й сіяв загибель, той пожинав їх.	8 Así lo he visto: los que labran maldad y siembran vejación, eso cosechan.
9 Від Божого подуву вони гинуть, | від подиху гніву його зникають.	9 Bajo el aliento de Dios perecen éstos, desaparecen al soplo de su ira.
10 Ревіння лева й голос леопарда вмовкає, | і зуби левенят кришаться.	10 Ruge el león, brama la leona, mas los dientes de los leoncillos quedan rotos.
11 Лев гине без здобичі | й левенята йдуть урозтіч.	11 Perece el león falto de presa, y los cachorros de la leona se dispersan.
12 І надійшло до мене стиха слово, | і я почув ледь-неледь щось із нього,	12 A mí se me ha dicho furtivamente una palabra, mi oído ha percibido su susurro.
13 серед примар, нічних привидів, | як на людей находить сон глибокий.	13 En las pesadillas por las visiones de la noche, cuando a los hombres el letargo invade,
14 Я задрижав і затремтів у страсі, | всі кості мої стряслися,	14 un temblor me entró, un escalofrío, que estremeció todos mis huesos...
15 і над моїм обличчям промайнув вітер, | волосся в мене стало дуба.	15 Se escurre un soplo por mi rostro, eriza los pelos de mi carne.
16 Став хтось, | виду його я не міг розпізнати, | привид, постать перед очима у мене | і чую тихий голос:	16 Alguien surge... no puedo reconocer su cara; una imagen delante de mis ojos. Silencio..., después oigo una voz:
17 Чи ж може бути чоловік праведний перед Богом? | Чи може смертний перед своїм Творцем бути чистим?	17 «¿Es justo ante Dios algún mortal? ¿ante su Hacedor es puro un hombre?
18 Коли і власним слугам він не йме віри | і в ангелів своїх знаходить недоліки,	18 Si no se fía de sus mismos servidores, y aun a sus ángeles achaca desvarío,
19 оскільки ж їх більше в тих, що мешкають у глиняних хатинах, | підвалини яких у поросі; у тих, що їх, неначе міль, давлять.	19 ¡cuánto más a los que habitan estas casas de arcilla, ellas mismas hincadas en el polvo! Se les aplasta como a una polilla;
20 Між ранком та смерком на порох їх стерто, | і не помітиш, як загинули навіки.	20 de la noche a la mañana quedan pulverizados. Para siempre perecen sin advertirlo nadie;
21 Мотуз від їхнього намету відривають, | і вони вмирають, бо немудрі.»	21 se les arranca la cuerda de su tienda, y mueren privados de sabiduría.»