Йова 4

Біблія	BIBBIA MARTINI
1 Заговорив Еліфаз із Теману й мовив:	1 Ma Eliphaz di Theman rispose, e disse:
2 «І словом нам звернутися до тебе? | Тебе пригнобить, та стримати слова хто зможе?	2 Se noi imprenderemo a parlarti, forse lo prenderai in mala parte; ma chi può rattener la parola, che gli viene alla bocca?
3 Оце навчав ти багатьох, | і скріпляв знеможені руки.	3 Tu fosti già il maestro di molti, e alle braccia stanche rendesti vigore:
4 Хто спотикався, словами ти підводив, | хистким колінам давав сили.	4 Le tue parole furon sostegno ai vacillanti, ed alle tremanti ginocchia desti conforto:
5 Тепер же, як найшло на тебе лихо, ти прибитий! | Торкнулося до тебе, і ти збентеживсь!	5 Ma ora, che il flagello è venuto sopra di te, tu se' abbattuto; ti ha toccato, e ti sbigottisci.
6 Твоя побожність, чи не вона ж твоя надія? | Чи ж не твоє вповання — путів твоїх невинність?	6 Dov' è la tua pietà, la tua fortezza, la tua pazienza, e la perfezione del tuo operare?
7 Згадай лишень, хто гинув, бувши безвинний, | і де праведні бували знищені?	7 Rammentati di grazia, qual mai innocente perì? e quando mai furono schiantati i giusti?
8 Оскільки сам я бачив: хто орав лихо | й сіяв загибель, той пожинав їх.	8 Io vidi anzi coloro, che coltìvaron l'iniquità, e seminavano all'anni, e affanni mietevano,
9 Від Божого подуву вони гинуть, | від подиху гніву його зникають.	9 Perire a un soffio di Dio, ed essere consunti da un alito dell'ira di lui:
10 Ревіння лева й голос леопарда вмовкає, | і зуби левенят кришаться.	10 Peri il lion che ruggiva, e la lionessa che urlava, e i denti de' lioncelli furono spezzati.
11 Лев гине без здобичі | й левенята йдуть урозтіч.	11 La tigre rimase estinta per mancanza di preda, e i lioncini furono spersi.
12 І надійшло до мене стиха слово, | і я почув ледь-неледь щось із нього,	12 Or un' arcana parola fa detta a me, e quasi di fuga il mio orecchio ne intese il debil suono.
13 серед примар, нічних привидів, | як на людей находить сон глибокий.	13 Nell'orrore di una visione notturna, quando il sonno suole impossessarsi degli uomini,
14 Я задрижав і затремтів у страсі, | всі кості мої стряслися,	14 Fui preso da timore, e da tremito, e tutte le mie ossa furon commosse:
15 і над моїм обличчям промайнув вітер, | волосся в мене стало дуба.	15 E passando davanti a me uno spirito, si arricciarono i peli della mia carne.
16 Став хтось, | виду його я не міг розпізнати, | привид, постать перед очима у мене | і чую тихий голос:	16 Mi apparve uno, il volto del quale non era a me noto, un simulacro dinanzi agli occhi miei, e udii un suono come di aura leggera.
17 Чи ж може бути чоловік праведний перед Богом? | Чи може смертний перед своїм Творцем бути чистим?	17 Forse un uomo messo al paragone con Dio sarà dichiarato giusto, o sarà egli più puro del suo faccitore?
18 Коли і власним слугам він не йме віри | і в ангелів своїх знаходить недоліки,	18 Ecco che quelli che a lui servono non hanno stabilità, e negli Angeli suoi trova egli difetto.
19 оскільки ж їх більше в тих, що мешкають у глиняних хатинах, | підвалини яких у поросі; у тих, що їх, неначе міль, давлять.	19 Quanto più quelli, che abitano case di fango, i quali hanno per fondamento la polvere, saran consunti come da verme?
20 Між ранком та смерком на порох їх стерто, | і не помітиш, як загинули навіки.	20 Dal mattino alla sera saranno troncati, e perché nissun ha intelligenza, periranno in eterno.
21 Мотуз від їхнього намету відривають, | і вони вмирають, бо немудрі.»	21 E quei, che tra loro primeggiano, saran tolti dal mondo: morranno, e non da sapienti.