Єремія 2

¹ І надійшло до мене таке слово Господнє:

² «Іди, скажи прилюдно в Єрусалимі: Так говорить Господь: Я згадую про любощі твого юнацтва, про любов твоїх заручин, коли ти ішла за мною у пустиню, у незасіяну землю.

³ Ізраїль — свята частка Господня, первенець його плодів. Усі, що його їстимуть, вважатимуться за злочинців, біда на них надійде, — слово Господнє.»

⁴ Слухайте слово Господнє, Яковів доме, і всі сім’ї Ізраїльського дому!

⁵ Так говорить Господь: «Яку ваші батьки знайшли у мене кривду, що відцурались від мене, пішли за марнотами й марнотою стали?

⁶ Вони не спитали, де, мовляв, Господь, що вивів нас із землі Єгипетської, водив нас пустинею, степовою землею та проваллями, грунтами сухими й під смертною тінню, землею, що нею ніхто не проходить і ніхто в ній не оселюється.

⁷ Я вас увів у землю врожайну, щоб ви живились її щедротами та її благом. А ви ввійшовши, осквернили мою землю, мою спадщину осоружною вчинили.

⁸ Священики не говорили: Де Господь? — Законники мене не знали, і пастирі від мене відступились, ба й пророки ім’ям Ваала пророкували і ходили за речами, що стати у пригоді не можуть.

⁹ Тим то я буду правуватися ще з вами, — слово Господнє, — та ще й з дітьми дітей ваших я судитимусь.

¹⁰ Підіть лишень на острови кіттіїв і придивіться, пошліть у Кедар і вважайте пильно, чи там колись так бувало.

¹¹ Хіба колинебудь проміняв якийсь народ богів своїх, хоч то й не боги? Народ же мій проміняв свою славу на те, що користи не дає.

¹² Здивуйся ж на те, небо, вжахнися страшно, збентежся вельми, — слово Господнє!

¹³ Подвійний бо злочин учинив народ мій: покинули мене, джерело води живої, і повикопували собі копанки, копанки діраві, що води не держать.

¹⁴ Чи то ж Ізраїль раб? Чи він рабом у домі народився? То чому ж зробився він добиччю?

¹⁵ І рикали на нього левенята, голос із себе видавали. Землю його обернено на пустиню, міста його спустошено, ніхто в них більше не живе.

¹⁶ Навіть син Нофа й Тахпанхеса тобі обгризуть потилицю.

¹⁷ Чи ж не тому це тобі сталось, що ти покинув Господа, Бога твого, коли він вів тебе у дорозі?

¹⁸ Ось і тепер: пощо тобі йти до Єгипту — пити воду з Нілу? Або пощо тобі йти в Асирію — пити з її ріки воду?

¹⁹ Твоя ж власна безбожність тебе покарає, і твої відступства докором тобі будуть. Знай же й зрозумій, яке це лихо, яка гірка це річ, що покинув ти Господа, Бога твого. Нема в тобі страху мого, — слово Господа, Бога сил.

²⁰ Бо з давніх-давен я зламав твоє ярмо, порвав твої вужівки. А ти мовила: Не буду служити! — і тим часом, розлігшись, блудувала на кожному узвишші ще й під кожним деревом ряснолистим.

²¹ Я насадив тебе, як виноградину добірну, усю з найліпшого насіння; як же це ти перетворилась на дикий паросток лози, мені чужої?

²² Тим то хоч би ти й вимилась золою, взяла собі багато лугу, — гріх твій усе ж таки буде позначений передо мною, — слово Господа Бога.

²³ І як смієш ти казати: Я не опоганилась, я за Ваалами не бігала? Глянь на дорогу твою у Долині, визнай, що накоїла єси, ти, молода верблюдице легконога, що шляєшся своїми стежками.

²⁴ Ослиця дика що звикла до пустині; коли в гарячому бажанні вона втягає вітер, — хто може хіть її спинити? Ніхто не втомлюється з тих, які її шукають; вони в погульнім місяці її знаходять.

²⁵ Вважай же, щоб босими не стали твої ноги, а й щоб не висохло твоє горло! Але ти кажеш: Даремна річ! Ні! Бо я вподобала чужинців, тож і бігатиму за ними.

²⁶ Як злодій соромиться, коли його впіймають, так дім Ізраїля осоромився: вони й їхні царі, і їхні князі, і їхні священики, та й їхні пророки.

²⁷ Вони супроти колод мовлять: Ти — батько мій; а до каменя: Ти породив нас! Бо до мене вони обернулись плечима, а не обличчям. Але під час їхнього лиха вони репетують: Устань, порятуй нас!

²⁸ А де ж твої боги, що ти був наробив собі? Нехай устануть, коли можуть, у день твого нещастя тебе врятувати. Бож скільки міст у тебе, стільки у тебе й богів, Юдо.

²⁹ Чого ж бо то вам перечитися зо мною? Адже ви всі від мене відступили, — слово Господнє.

³⁰ Надаремно було синів ваших карати; вони науки не прийняли. Власний меч ваш пожер пророків ваших, неначе лев губитель.

³¹ Ну, і рід же з вас! Вважайте на Господнє слово: Чи ж був я Ізраїлеві пустинею, чи краєм був безпросвітним? Чого ж це народ мій говорить: Ми звільнилися! — не повернемось більше до тебе.

³² Чи ж забуває дівчина свої прикраси, чи молода — убори свої? А мій народ мене забув, — безліч днів тому.

³³ Як метко прямуєш ти дорогою своєю, шукаючи любови! Тому ти навіть і повій доріг твоїх навчила.

³⁴ Ба й на полах у тебе видно кров бідних та невинних, яких ти не впіймала на розбишацтві.

³⁵ Ти таки кажеш: Я невинна, гнів його напевно відвернувся від мене. — Ось я судитимусь з тобою, бо ти твердиш: Я не згрішила.

³⁶ Яка легковажна ти, що міняєш свою дорогу! І від Єгипту ти сорому теж зазнаєш, як від Асирії зазнала.

³⁷ Від нього теж ти вийдеш, на голову поклавши руки; бо Господь відкинув тих, на яких ти звірялась, і не пощастить тобі з ними.»