Księga Hioba 30

Biblia Tysiąclecia	Біблія
1 A teraz śmieją się ze mnie wiekiem ode mnie młodsi. Ich ojców umieścić nie chciałem z psami przy mojej trzodzie:	1 «А тепер глузують з мене менші віком від мене, | яких батьками я нехтував занадто, | щоб їх поставити нарівні з псами в моїй кошарі.
2 bo cóż mi po pracy ich rąk, gdy siły ich opuściły,	2 Ба й сила рук їхніх навіщо була б мені здалася? | Міць їхня ж цілковито заниділа.
3 wynędzniali z biedy i głodu? Zrywają rośliny pustyni, ziemi od dawna jałowej.	3 З-за браку страви та страшного голоду | вони гризли у степу коріння; | їхня мати — пустка та пустиня.
4 Żywią się malwą i liśćmi krzewów. Chlebem ich - korzeń jałowca.	4 Вони мальвію й листя на кущах збирали, | коріння з дроку — це хліб їхній.
5 Społeczność się ich wyrzeka, krzyczy się na nich jak na złodzieja,	5 Їх із громади проганяли, | на них гукали, наче на злодіїв.
6 mieszkają na brzegu rzeki, w jamach podziemnych i skałach.	6 Вони жили у байраках при потоках, | у земних печерах та по скелях.
7 Między krzewami zawodzą, stłoczeni, nocują pod cierniem;	7 Вони ревіли поміж кущами, | під будяками тулилися в купу.
8 jak synów przestępcy i głupca wypędza się ich z ojczyzny.	8 Рід упосліджених, нащадки безіменних, | вигнані з землі!
9 A teraz jestem przedmiotem ich fraszek i tematem wesołych pieśni,	9 І нині я став їхньою піснею, | зробився байкою їхньою!
10 brzydzą się, omijają z dala, nie wstydzą się pluć mi w twarz.
11 Cięciwę mą On zluźnił, zwalił mnie, wytrącił mi wodze z ust moich.
12 Motłoch mi stanął po prawej stronie, nogom mym odejść rozkazał, na zgubne skierował mnie drogi.	12 Праворуч від мене підводиться ота наволоч, | у петлю спрямовує мої ноги | і вимощує путь свою згубну проти мене.
13 Zniszczył mą ścieżkę, starał się o moją zagładę, nie było żadnego sprzeciwu.	13 Вони зіпсували мені стежку на мою погибель; | вони деруться догори, ніхто їх не спиняє.
14 Wszedł poprzez wyłom szeroki, wpadł jak zawierucha.	14 Мов крізь пролом широкий, прибувають, | викочуються з-під руїн.
15 Nagły strach mnie ogarnął, jak burza porwał mi szczęście. Uciecha minęła jak chmura.	15 Великий страх напав на мене, | вітром розвіялася моя гідність, | і щастя моє зникло, немов хмара.
16 We łzach rozpływa się dusza, zgnębiły mnie dni niedoli,	16 І душа моя нині ниє в мені, | дні смутку мене посіли.
17 nocą kości me jak piec rozpalone, cierpienie moje nie milknie.	17 Уночі крутить мені у костях, | жили мої не дають мені спочити.
18 Suknia mocno do mnie przywarła, szczelnie przylega tunika,	18 Він потужно схопив мене за одежу, | мов би коміром кереї моєї зашморгнув мене,
19 gwałtownie do błota On mnie wrzucił, podobny jestem do pyłu i piasku.	19 кинув мене в болото, | і я взявся попелом та пилом.
20 Ciebie błagam o pomoc. Bez echa. Stałem, a nie zważałeś na mnie.	20 Кричу до тебе, та ти мені не відповідаєш; | встаю — та ти до мене уваги не прихиляєш.
21 Stałeś się dla mnie okrutny. Uderzasz potężną prawicą.	21 Став єси до мене жорстоким, | твоєю сильною рукою мене бичуєш.
22 Porywasz, zezwalasz unosić wichrowi, rozwiewasz moją nadzieję.	22 Здіймаєш мене вітром летіти, | в бурі спускаєш мене вниз водою.
23 Wiem, że mnie prowadzisz do śmierci, wspólnego miejsca żyjących.	23 Знаю, що ти ведеш мене до смерти, | дому, де збираються всі живучі.
24 Czy zniszczonemu nie podaje się ręki? W nieszczęściu nie woła się o pomoc?	24 Але я не здіймав руки на сіромаху, | як він кричав до мене у своєму горі.
25 Czy nie płakałem z innym w dzień smutku? Współczuła z biedakiem ma dusza.	25 Чи ж я не плакав над тим, кому живеться тяжко? | Чи ж моє серце до бідного не мало жалю?
26 Czekałem na szczęście - a przyszło zło, szukałem światła - a nastał mrok.	26 Я сподівався щастя — і прийшло лихо; | я чекав світла — і наступила пітьма!
27 Wnętrze mi kipi, nie milczy, bo spadły na mnie dni klęski.	27 Нутро моє кипить, не угаває: | дні смутку надійшли на мене.
28 Chodzę sczerniały, spalony od słońca, powstaję w gromadzie, by krzyczeć.	28 Ввесь ходжу почорнілий, без сонця; | встаю, кричу серед громади.
29 Stałem się bratem szakali i sąsiadem młodych strusiów:	29 Братом зробився я шакалам, | і приятелем струсям.
30 Ma skóra nad piec rozpalona, a kości me - nad wiatr piekący,	30 Шкіра на мені почорніла, | кості мої горять від жару.
31 stąd gra mi harfa żałobnie, a głos piszczałki posmętniał.	31 Цитра моя голосить, | сопілка моя плаче.»