І Макавеїв 7

¹ Димитрій, син Селевка, утік 151 року з Риму і, прибувши з кількома чоловіками у приморське місто, проголосив себе царем.

² Коли він підходив до царського палацу своїх батьків, військо схопило Антіоха та Лісія, щоб привести їх до нього.

³ Довідавшись про те, він мовив: «Не показуйте мені їхніх облич!»

⁴ І військо їх убило, а на його царськім престолі сів Димитрій.

⁵ Прибули до нього всі беззаконні та нечестиві мужі з Ізраїля, з Алкімом, що хотів стати первосвящеником,

⁶ й обвинуватили народ перед царем, кажучи: «Юда з братами вигубив усіх твоїх друзів і нас вигнав з нашого краю.

⁷ Тож пошли котрогось мужа, що йому довіряєш; нехай прийде і погляне на усю ту руїну, яку той заподіяв нам і царському краєві, і нехай покарає їх і всіх тих, що їм допомагають.»

⁸ І вибрав цар Вакхида, з царських друзів, що правив по той бік Ріки і був великим вельможею в царстві та вірним цареві,

⁹ і вислав його й нечестивого Алкіма, якого назначив первосвящеником і доручив йому помститись на синах Ізраїля.

¹⁰ Пішли вони й прибули з великим військом у Юдею. Вакхид вислав послів до Юди та до його братів з мирними, але підступними словами,

¹¹ та вони на його слова не звірилися, бо бачили, що ті прийшли з великим військом.

¹² Однак, до Алкіма та Вакхида прибув гурток книжників, щоб домагатися справедливої угоди.

¹³ Першими із ізраїльтян були Асідеї, що прийшли до них просити миру.

¹⁴ Вони сказали: «Священик з Аронового роду прийшов з військом; він нас не покривдить.»

¹⁵ Вакхид говорив з ними мирними словами та поклявсь їм, кажучи: «Ми не заподієм ні вам, ні вашим друзям ніякого лиха.»

¹⁶ Ті повірили йому, а він схопив з них 60 чоловік і вбив їх в один день, згідно з написаним словом:

¹⁷ «Тіла святих твоїх і кров їхню розлили навкруги Єрусалиму, і нікому було їх поховати.»

¹⁸ Страх і жах напав на ввесь народ, що говорив: «Нема в них ні суду, ні правди, бо вони порушили угоду й присягу, що нею присягалися.»

¹⁹ Тоді Вакхид відступив від Єрусалиму і, отаборившись у Визеті, звелів схопити багатьох із тих, що перейшли були до нього, а й деяких з народу, повбивав їх і вкинув у великий колодязь.

²⁰ Здавши край на Алкіма й зоставивши йому на допомогу військо, Вакхид вернувся до царя.

²¹ Алкім боровся за первосвященство,

²² і всі ті, що робили заколот у своєму народі, зібрались до нього, захопили юдейську землю й накоїли в Ізраїлі багато лиха.

²³ Побачив Юда усе те зло, яке Алкім із своїми прибічниками чинив в Ізраїлі, а яке перевищило те, що коїли погани,

²⁴ і став обходити всі юдейські місцевості, щоб помститися на мужах, які перебігли до ворога, і не дозволив їм більше робити наскоків на край.

²⁵ Побачивши, що Юда з помічниками скріпився, Алкім зрозумів, що не зможе їм протистати. Повернувся отже до царя, й оскаржив їх у тяжких злочинах.

²⁶ Тоді цар послав Ніканора, одного з своїх найславніших начальників, що ненавидів Ізраїля і був його ворогом, і наказав йому винищити той народ.

²⁷ Прибув Ніканор у Єрусалим з великою силою і вислав до Юди та його братів послів з мирними, але підступними словами, кажучи:

²⁸ «Чого нам битись між собою? Я прийду з невеличким супроводом, щоб вас зустрінути в мирі.»

²⁹ Прийшов він до Юди, й обидва вони привітались мирно, але вояки були напоготові, щоб схопити Юду.

³⁰ Довідавсь Юда, що той прийшов із підступом до нього, і, налякавшись, не хотів більше його бачити.

³¹ Ніканор же здогадався, що його замисли відкрито, і двигнувся війною проти Юди біля Кафарсаламу.

³² У Ніканора полягло близько 500 чоловік, а решта втекла в Давидгород.

³³ Після того Ніканор зійшов на Сіон-гору. Кілька священиків із храму й дехто з старших народу вийшли, щоб його привітати мирно й показати йому всепалення, що приносилося за царя.

³⁴ Та він, глузуючи, насміхався з них, збезчестив їх, говорив з ними згірдливо

³⁵ й у гніві так поклявсь: «Як Юда з військом не буде сьогодні виданий мені у руки, то, коли повернуся переможцем, спалю дім цей.» І відійшов у великім гніві.

³⁶ Священики повернулись і, ставши перед жертовником та святинею, почали плакати, кажучи:

³⁷ «Ти вибрав дім цей, щоб у ньому прикликувано твоє ім’я та щоб він був домом молитви й благання для твого народу.

³⁸ Пометися над цим чоловіком та над його військом: нехай від меча вони поляжуть. Згадай їхні богохульства, не дай щоб довше жили.»

³⁹ І вийшов Ніканор з Єрусалиму й отаборився біля Бетхорону, де приєдналось до нього сирійське військо.

⁴⁰ А Юда розташував свій табір — 3000 чоловік — в Адасі й почав молитись:

⁴¹ «Коли посли асирійського царя стали богохулити, вийшов твій янгол і вбив 185 000.

⁴² Отак розбий і нині перед нами оце військо, щоб інші знали, що він говорив богохульство на твою святиню. Суди його за його злобою!»

⁴³ Тринадцятого дня місяця Адара війська розпочали бій; військо Ніканора було розгромлене, і сам він поліг першим у бою.

⁴⁴ Побачивши, що Ніканор упав, його вояки кинули зброю й повтікали.

⁴⁵ Юдеї цілий день гналися за ними, від Адаси аж до околиць Гезери, і сурмили позаду на сполох.

⁴⁶ Скрізь, з усіх селищ Юдеї вийшли люди й напали на них, так що завернули їх знову проти погоні. Усі полягли від меча, ніхто з них не лишився.

⁴⁷ Тоді юдеї захопили перевелику здобич, відтяли Ніканорові голову і праву руку, що її гордо він простягнув був, і принесли в Єрусалим, щоб виставити напоказ.

⁴⁸ Народ був дуже радий і святкував той день, немов великий день радощів.

⁴⁹ І було схвалено святкувати той день щороку тринадцятого Адара.

⁵⁰ Юдея на деякий. час зазнала спокою.