Сирах 50

¹ Симон, син Онії, первосвященик, за життя свого полагодив храм і за днів своїх укріпив святиню.

² Подвійного муру висоту спорудив він, підмурівок стрімкий в огорожі храму.

³ Водозбір було за днів його висічено — ставок великий, неначе море.

⁴ Зберегти старавшися свій народ від занепаду, місто укріпив він на випадок облоги.

⁵ Який же гарний був він, оточений народом, виступивши з-поза святилища завіси!

⁶ Як рання зоря між хмарами, як місяць у повні,

⁷ як сонце, що сяє на Всевишнього святиню, як веселка, що виблискує в оболоках слави,

⁸ як троянди квіт весною, як лілея при джерелах водних, як парость ладан-дерева за літньої пори,

⁹ як вогонь і куріння в кадильниці, як посуд із кутого злота, оздоблений різним цінним камінням,

¹⁰ як та маслина, що плодами рясна, як кипарис, що аж до хмар височіє!

¹¹ Коли він зодягався у шати пишні й вбирав на себе прекрасні оздоби, й до вівтаря священного сходив угору, — то він прикрашав святині огорожу.

¹² Коли з рук єреїв він брав частки жертв, стоявши сам при вівтаря вогнищі, оточений навколо вінком братів, неначебто паростками кедрів ливанських, неначебто стовбурами фінікових пальм,

¹³ усі ж сини Арона у славі своїй, Господні офіри в руках тримаючи, перед сукупною громадою Ізраїля стояли —

¹⁴ аж до закінчення служби на вівтарях, щоб прикрасити жертву Всевишньому Вседержителеві,

¹⁵ а він простягнув свою руку над чашею й виливав дещо виноградної крови, возливав із неї на вівтаря підніжок для приємного запаху Всевишньому Всецареві.

¹⁶ Тоді сини Арона підносили голос, у ковані сурми сурмили, і луна від того далеко розносилась, на спомин перед Всевишнім,

¹⁷ тоді й весь народ суцільним чином негайно ниць до землі припадав, воздавши поклоніння Господеві своєму — Вседержителеві, Богові Всевишньому.

¹⁸ І співаки звеличували його голосами своїми, і в гомоні потужному той спів був солодкий, —

¹⁹ і народ благав Всевишнього Владику, молитву заносив перед Милосердним, аж поки Господня служба тривала і поки не закінчувалось те священодійство.

²⁰ Тоді він сходив униз, свою руку підносив над синів Ізраїля сукупною громадою, устами вирікав благословення Господнє й іменням його возносив славу, —

²¹ і народ удруге на коліна падав, щоб від Всевишнього благословення прийняти.

²² Тепер же благословіте Бога всесвіту, що чинить усюди великі речі, дні наші збільшує з материнського лона й вчиняє з нами за своїм милосердям.

²³ Хай би він дав нам сердечну мудрість серця, хай мир настав би за наших днів — в Ізраїлі на віки вічні!

²⁴ Хай милосердя його з нами вірно перебуває, і хай за днів наших нас він визволить!

²⁵ Двоє народів моїй душі неприємні, третій же навіть і не є народом:

²⁶ ті, що на Сеїр-горі, також філістимляни, ще й дурний народ, що живе в Сихемі.

²⁷ Розумне й розсудливе повчання виписав у книзі цій Ісус, син Сираха, сина Єлеазара, з Єрусалиму, ізливши дощем свого серця мудрість.

²⁸ Щасливий той, хто вправлятиметься в ній, і хто до серця її прийме, — той мудрим стане.

²⁹ Якщо він так учинить, то до всього буде здатний, бо світло Господнє йому стане за стежку.