Марко 12

¹ І почав до них промовляти притчами: Один чоловік насадив виноградник, обвів його муром, видовбав винотоку, збудував башту, винайняв його виноградарям і від’їхав на чужину.

² І послав він своєчасно до виноградарів слугу, щоб узяти від виноградарів свою частину плодів виноградних.

³ Вони ж його схопили, побили й відослали ні з чим.

⁴ І знов послав до них іншого слугу. Але й тому побили голову і зневажили.

⁵ Ще іншого він послав, а вони того — вбили. Та й багато інших — їх вони або побили, або повбивали.

⁶ Ще мав єдиного сина улюбленого — і його послав до них наостанку, кажучи: Матимуть пошану до мого сина.

⁷ Та виноградарі оті казали між собою: Це спадкоємець, нумо вб’ємо і його, то й спадщина буде наша.

⁸ І схопивши його, вбили та викинули з виноградника.

⁹ Що, отже, зробить господар виноградника? Прийде, вигубить виноградарів, а виноградник віддасть іншим.

¹⁰ Чи ви не читали цього Писання: Камінь, що його знехтували будівничі, став каменем наріжним.

¹¹ Господь зробив це, і воно дивне в очах наших!

¹² І шукали, щоб його впіймати, але боялися народу, бо зрозуміли, що він до них сказав ту притчу. Тож, зоставивши його, відійшли.

¹³ Послали до нього декого з фарисеїв та іродіян, щоб його впіймати на слові.

¹⁴ Прийшли ті й кажуть до нього: Учителю, знаємо, що ти щиросердий і не зважаєш ні на кого: бо не дивишся на обличчя людей, лише по правді наставляєш на путь Божу. Отож, чи личить давати данину кесареві, чи ні? Давати, чи не давати?

¹⁵ Він же, знавши їхнє лукавство, сказав їм: Чого мене спокушаєте? Принесіть мені динарій, щоб я бачив.

¹⁶ Вони й принесли. І каже їм: Чий це образ і напис? — Кесарів, — ті йому відповідають.

¹⁷ Тоді Ісус промовив до них: Віддайте кесареві, що кесареве, а Богові — що Боже. І вони дивувались йому.

¹⁸ І прийшли до нього садукеї, які кажуть, що немає воскресіння, і ставлять йому таке питання:

¹⁹ Учителю, Мойсей був написав нам, що коли в когось помре брат і зоставить жінку, дітей же не зоставить, то щоб брат його взяв жінку і воскресив потомство братові своєму.

²⁰ Сім братів було. Перший узяв жінку і помер, не лишивши потомства.

²¹ Узяв її другий — і помер, не лишивши потомства; так само і третій.

²² Ніякий із сімох не лишив потомства. А після всіх померла й жінка.

²³ При воскресінні, як вони воскреснуть, — котрого з них вона буде жінкою? Бо семеро мали її за жінку.

²⁴ Ісус же сказав їм: Чи не тому ви помиляєтеся, що не знаєте Письма й Божої сили?

²⁵ Бо як воскресають із мертвих, то ні женяться, ані заміж виходять, а будуть як ангели на небі.

²⁶ А про мертвих — що вони воскреснуть — хіба ви не читали про той кущ в книзі Мойсея, як ото Бог сказав до нього: Я — Бог Авраама, Бог Ісаака й Бог Якова!

²⁷ Він Бог не мертвих, а живих. Тож дуже ви помиляєтеся.

²⁸ Один же з книжників, що чув їхню суперечку, а й бачив, як він їм добре відповів, підійшов і спитав його: Яка перша з усіх заповідей?

²⁹ Ісус відповів: Перша — Слухай Ізраїлю! Наш Господь Бог — Господь Єдиний,

³⁰ і будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю.

³¹ А друга: Будеш любити ближнього твого, як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді немає.

³² І сказав йому книжник: Добре, Учителю: ти сказав по правді, що він — Єдиний, і що нема іншого, крім нього.

³³ А й що любити його усім серцем, усім розумом та силою всією, й любити ближнього, немов себе самого, — це більш, ніж усі всепалення та жертви.

³⁴ Ісус же побачивши, що відрік розумно, сказав до нього: Ти недалеко від Божого Царства. І ніхто не смів більше його запитувати.

³⁵ Заговорив тоді Ісус і казав, навчаючи у храмі: Як можуть книжники казати, що Христос — син Давидів?

³⁶ Адже ж: Давид сам був промовив Святим Духом: Сказав Господь Владиці моєму: Сиди праворуч від мене, доки не покладу ворогів твоїх підніжком тобі під ноги.

³⁷ Сам Давид зве його Господом; як же тоді він — його син? І багато людей слухало його радо.

³⁸ І він говорив у своїм повчанні: Остерігайтесь книжників, що люблять проходжуватися у довгих шатах, вітання на майданах,

³⁹ перші сидження у синагогах, перші місця на бенкетах,

⁴⁰ що з’їдають доми вдовині й довго моляться для виду. На них буде суворіший присуд.

⁴¹ І сівши проти скарбоні, дивився, як народ кидає гроші у скарбоню. Чимало заможних кидали багато.

⁴² І ось прийшла одна вбога вдовиця і вкинула дві лепти, тобто кодрант.

⁴³ І прикликавши своїх учнів, сказав їм: Істинно кажу вам, що ота вбога вдовиця вкинула більш від усіх, які кидали у скарбоню.

⁴⁴ Усі бо кидали з свого надміру, вона ж: з убозтва свого все, що мала, вкинула, — увесь свій прожиток.