Мудрости 17

Біблія	Biblija Hrvatski
1 Справді великі суди твої і незглибимі! | Тому то свавільні душі й заблукали.	1 Veliki su i nedokučivi sudovi tvoji, zato lutaju duše nepoučljive.
2 Гадавши беззаконні, що можуть люд святий гнобити, | темряви в’язні, скуті довгою ніччю, | замкнені в хатах, лежали вони | далеко від вічного Провидіння;	2 Dok su mislili bezbožnici da imaju u vlasti sveti narod tvoj, postadoše sužnji tmine u okovima duge noći, zatvoreni pod svojim krovovima, prognanici vječne providnosti.
3 міркувавши бо, що можуть із своїми прихованими гріхами затаїтись | під темним серпанком забуття, | вони, сполохані страшними появами, розбіглись.	3 Mišljahu da će im se tajni grijesi skriti, pokriveni tamnim velom zaborava, a rasuše se u užasnu strahu, zaplašeni utvarama.
4 Бо закуток, де вони причаїлись, їх не охороняв від страху. | Жахливий шум лунав круг них, | і привиди сумнолиці та тужливі їм з’являлись.	4 Ni skrovište u koje se povukoše nije ih sačuvalo od straha, nego se oko njih razlijegao grozan jek, ukazivahu im se kobne utvare, mračnih lica.
5 Ніяка сила вогню не могла світити, | ні ясне сяйво зір | не могло тієї страшної ночі роз’яснити.	5 I nikakva im sila ognjena nije mogla svjetla pružiti, niti su sjajne plamene zvijezde mogle osvijetliti tu strašnu noć.
6 З’являлось їм тільки страховидне вогнище, яке само займалось; | для них же, наляканих, коли те видиво вже зникло з очей, | — те, на що дивились, здавалось ще гіршим.	6 Jedino im se ukazivaše neka lomača, sama od sebe upaljena, puna užasa; i kad bi ta prikaza iščezla, oni je, izvan sebe od straha, držahu strašnijom nego što bijaše.
7 Чаклунського вміння дитячі облуди провалились, | і порожні хвастощі мудрістю побила ганьба.	7 Nemoćna bijahu njihova umijeća čarobnjačka i njihovo hvastanje razborom bijaše izvrgnuto ruglu.
8 Бо ті, що обіцяли від хворої душі страхи й неспокої відігнати, | самі захворіли на сміховинну боязливість.	8 Jer oni koji prije obećavahu kako će istjerati strah i tjeskobu iz bolne duše, sami se razbolješe od straha smiješnoga.
9 Бо хоч і ніщо страшне їх не лякало, | та наполохані човганням тварюк і гадюк сичанням, гинули з переляку, | не наважувалися й дивитись у повітря, | якого ніяким робом не можна уникнути.	9 Kad ih i nije ništa strahovito plašilo, bješe im na užas gmizanje životinja i šištanje zmija. Ginuli su od straha, ne usuđujući se pogledati ni u zrak kojem se ne može umaknuti.
10 Лукавство — боязливе, воно засуджене власним свідоцтвом, | воно під натиском- сумління завжди збільшує лихо.	10 Jer zloća je strašljivaca: vlastitim se svjedočanstvom osuđuje i uvijek zlo uvećava kad je stane savjest tištiti.
11 Бо страх це ніщо інше, | як занехаяння допомоги, що її розум постачає.	11 Jer strah i nije drugo nego izdaja pomagala što ih razum daje:
12 А як менше внутрішнє сподівання, | то більшим уважається незнання причини, яка наводить муку.	12 što se manje čovjek u sebi na njih oslanja, to mu teže pada što ne zna uzrok svojoj patnji.
13 Тих же, — що в ту ніч, справді безсильну, | яка вийшла з глибини немічного аду, | заснули тим самим сном, —	13 I tako oni, one noći zaista nemoćne, izišle iz dubina podzemlja nemoćnog, usnuli istim snom,
14 мучили страшні привиди, | знесилював душі занепад, | раптовий бо й нежданний страх огортав їх.	14 bijahu progonjeni strašnim sablastima ili su smalaksali obamrle duše, jer ih napade iznenadan i neočekivan strah.
15 Так кожний, хто б він не був, там падав | і сидів замкнений у в’язниці без засувів.	15 I tako svaki, pavši gdje se našao, osta zatočen u tamnici bez prijevornica:
16 Чи то був хлібороб, чи то чабан, | чи робітник, що працював собі окремо, | — заскочений, корився неминучій нужді: | всіх бо зв’язали одні й ті самі пута темряви.	16 i orač i pastir i radnik koji se samotan muči zaskočeni zapadoše u neminovnu nevolju, svi bijahu okovani jednim lancem tame.
17 І чи то вітер, що свище, | чи приємний спів пташок у густих гілляках, | чи шум води, що рвучко тече, | чи різкий гуркіт скель, що падають уділ,	17 I šumni vjetar, i milopojni ptičji glas među lisnim granama, i odmjeren huk vode što silovito protječe; i divlja buka pećinâ što se ruše,
18 чи тварин невидимий біг скоком, | чи звірів прелютих потужне ревіння, | чи відгомін, що відбивається в гірських проваллях, | — усе це лякало їх, і вони охлявали знемогою.	18 i nevidljiva trka životinja što skaču, i urlik ljutih divljih zvijeri, i jeka što se odbija od gorskih dolova – sve ih ispunjaše užasom.
19 Увесь бо світ яснів блискучим світлом | і клопотавсь без перешкоди справами своїми.	19 A sav svijet blistao od sjajne svjetlosti i prepuštao se nesmetano svojim djelima.
20 Тільки глупа ніч над ними повисла, | образ пітьми, що мала прийти на них. | Та вони самі були для себе тяжчі від пітьми.	20 Jedino se nad njima raskrilila teška noć, slika mraka koji će ih primiti; ali teži od same tame bijahu oni – teret sami sebi.