Мудрости 2

¹ Вони бо один до одного мовляють, міркуючи невірно: «Коротке й журливе життя наше, | і нема ліків на кончину людині, | та й невідомо про такого, що визволяв би з аду.

² Бож випадком ми народились | й опісля будемо, наче нас ніколи й не було. | Бо дим — віддих у наших ніздрях, | а думка — іскра, коли б’ється наше серце.

³ Згасне вона, і тіло розсиплеться на попіл, | і дух розвіється, як легіт.

⁴ І наше ім’я забудеться з часом, | і ніхто й не згадає про наші діла; | і промине життя наше, немов сліди хмари, | розвіється, мов мряка, | розігнана промінням сонця, | його жаром прибита.

⁵ Наш вік — тінь минуща, | і кончина наша вороття не знає: | печать прикладено, і не повернеться ніхто.

⁶ Отож користуймося з теперішніх дібр, | вживаймо світ із запалом юнацтва.

⁷ Упиймось дорогим вином та пахощами, | нехай не втече наш весняний виквіт!

⁸ І вінчаймось розквітлими рожами, поки не зів’яли!

⁹ Нехай нікого з нас не бракує в нашій гульні, | по всіх усюдах сліди радощів лишімо, | бо наша це частка, наша це доля.

¹⁰ Гнобімо бідака праведного; | не жалуймо вдовиці, | і не вважаймо на довголітню сивину старого!

¹¹ Хай наша сила буде законом справедливости, | бо що безсиле, те являється безкорисне.

¹² Засядьмо на праведника, бо він нам невигідний | і противиться нашим учинкам; | він закидає нам гріхи проти закону, | винує нас у вадах нашого виховання;

¹³ Чого я без облуди навчивсь, тим без жалю ділюся: | багатств її я не приховую.

¹⁴ Він — утілений докір думкам нашим, | нам тяжко і глянути на нього.

¹⁵ Життя ж його не таке, як в інших, | і поведінка його дивацька.

¹⁶ Для нього ми — та підроблена монета, | він уникає доріг наших, як нечести, | щасливу називає кончину справедливих | і вихваляється, що Бог йому за батька.

¹⁷ Гляньмо, чи слова його правдиві, | та провірмо, що з ним буде накінець.

¹⁸ Якщо праведник справді є син Божий, то захистить його | і вирве його з рук противників.

¹⁹ Випробуймо його зневагою й мукою, | щоб ми пізнали його лагідність, | і випробуймо його терпеливість.

²⁰ Засудімо його на смерть ганебну, бо, за його словами, допомога йому прийде.»

²¹ Отак собі гадали, та помилились, | бо їхня злоба їх засліпила.

²² Вони не відають таємних судів Божих | і не надіються нагороди за святість; | не вірять у заплату для душ непорочних.

²³ Бог же створив безсмертною людину | і вчинив її за образом власної природи.

²⁴ А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, | скуштують її ті, що йому належать.