Сирах 23

¹ Господи, Отче й Владико життя мого, не залиш мене їхньому замислові, не допусти, щоб я з-за них упав.

² Хто бо думки мої батогом приборкає, а серце моє — повчанням мудрости, щоб не щадити мене у моїм невігластві та й щоб не пропустити їхніх гріхів,

³ щоб мої помилки не були побільшені, щоб мої гріхи не були помножені, щоб я не впав перед моїми ворогами й щоб не зловтішався мій ворог надо мною.

⁴ Господи, Отче й Боже життя мого, не допусти, щоб зір мій був гордовитий,

⁵ і лихе пожадання відверни від мене!

⁶ Змисловість і розпуста хай не володіють мною, не видавай мене сороміцьким пожаданням!

⁷ З уст повчання слухайте, діти! Хто їх берегтиме, той не пропаде.

⁸ Грішника впіймають власні уста, обмовник і гордий з-за них упадуть.

⁹ Уст не призвичаюй твоїх до клятви, не звикай бо клястись ім’ям Святого.

¹⁰ Бо як слуга, допитуваний стало, прутів при тому не уникає, так і той, хто кленеться ім’ям Господа постійно, чистим від гріха не залишиться.

¹¹ Хто на клятви щедрий, сповниться беззаконням, і ніколи бич його дому не покине. Завинить, гріх його буде на ньому, а не вважатиме, то згрішить він подвійно. Нещиро поклянеться — не буде виправданий, а й хата його сповниться злиднів.

¹² Буває бесіда, що до смерти провадить, — нехай її не буде у спадщині Якова! Таке від благочесних далеким буде, і вони у гріхах не будуть валятися.

¹³ Не призвичаюй уст до грубої нечемности, бо саме тут і грішне слово.

¹⁴ Про батька-матір своїх згадай, коли між вельможами будеш сидіти, щоб перед ними ти на оці мав їх, щоб не поводився ти, мов той дурень, — щоб не побажав ти радше не народитись та й не лихословив день твоїх народин.

¹⁵ Людина, що звикла робити закиди, вік свій увесь від того не виправиться.

¹⁶ Два роди (людей) гріхи помножують, а третій (на себе) гнів накликає:

¹⁷ пристрасть, мов жар палкий, гаряча, — вона не погасне, аж поки не зникне; чоловік, що нечистий власним тілом, — він не спочине, аж вогонь його спалить, — бо безстидний смакує від кожного хліба, тож не заспокоїться до самої смерти;

¹⁸ чоловік, що грішить супроти власного ложа, — він каже сам до себе: «Хто бо мене бачить? Темнота круг мене й стіни мене закривають, мене ніхто не бачить, — то чого мав би боятись? Всевишній гріхів моїх не згадає»,

¹⁹ а боїться ж бо він лиш людських очей і не знає того, що Господні очі, тисячекротно світліші від сонця, за всіма дорогами людськими наглядають та й промикаються в таємні закутини.

²⁰ Ще перед сотворенням було йому все знане, а вже ж і тоді, коли воно — довершене.

²¹ Тож такого серед майдану міського скарають, і впіймають якраз там, де він і не сподівався.

²² А так і з жінкою, що покинула чоловіка й придбала спадкоємця від іншого:

²³ перше бо — законові Всевишнього не корилась, потім — чоловікові кривду заподіяла, а по-третє — вона перелюбом осквернилась і дітей привела від іншого чоловіка.

²⁴ Тож і таку бо виведуть перед громаду, і дітей її як слід розслідять:

²⁵ і діти її не закоріняться, не принесе плодів її віття.

²⁶ Спомин про себе вона лишить на прокляття, і ганьба її не зітреться ніколи, —

²⁷ і ті довідаються, що потім прийдуть, що немає нічого над острах Господній — нічого солодшого над зберігання Господніх заповідей.