Римлян 4

¹ Що ж, скажемо, знайшов Авраам, наш праотець, за тілом?

² Бо коли Авраам оправдався ділами, то він має похвалу, але не перед Богом.

³ Що бо говорить Письмо? Повірив Авраам Богові, і це йому було пораховано за оправдання.

⁴ Тому, хто виконує якусь роботу, заробіток рахується не як ласка, але як щось належне;

⁵ тому ж, хто не виконує, а вірує в того, який оправдує нечестивця, віра його рахується за оправдання.

⁶ Як то й Давид проголошує щасливим чоловіка, якому Бог зараховує оправдання без діл:

⁷ «Щасливі ті, яким відпущені беззаконня і яким гріхи прикриті.

⁸ Щаслива людина, якій Господь гріха не порахує.»

⁹ Чи ж оце щастя лише для обрізаних, а чи й для необрізаних? Бо ми говоримо: «Віра була зарахована Авраамові як оправдання.»

¹⁰ Як же зарахована? Як він уже був обрізаний, чи як ще необрізаний? Не як він був обрізаний, але як необрізаний.

¹¹ І він прийняв ознаку обрізання, — печать оправдання, через віру, яку мав, бувши необрізаним, щоб бути батьком усіх тих, які вірять, не будучи обрізаними, щоб оправдання було їм теж пораховане;

¹² і щоб він був батьком обрізання не лиш обрізаним, але й тим, що ходять слідами віри, яку ще перед обрізанням мав батько наш Авраам.

¹³ Бож не через закон була дана обітниця, зроблена Авраамові чи його потомству, що він буде спадкоємцем світу, але через оправдання віри, —

¹⁴ бо коли спадкоємці ті, що в законі, то віра не має сили й обітниця не має вартости:

¹⁵ закон бо викликає гнів, а там, де нема закону, нема й переступу.

¹⁶ Тому, отже, обітниця від віри, щоб була вона дарова і забезпечена всім нащадкам, не тільки тим, що з закону, але й тим, що з віри Авраама, який є батько нам усім,

¹⁷ як написано: «Я настановив тебе батьком багатьох народів, — перед тим, в кого він увірував, — перед Богом, що оживляє мертвих і кличе те, чого немає, наче б воно існувало.»

¹⁸ Він, проти надії надіявшись, повірив, що стане батьком багатьох народів, згідно з тим, як було сказано: «Таке буде твоє потомство!»

¹⁸ Він, не захитавшись вірою, не зважав на своє вже примерле тіло — було ж йому яких сто років — і на завмерле лоно Сари.

²⁰ Перед Божою обітницею він не піддався зневірі, навпаки ж — скріпився вірою і, воздавши хвалу Богові,

²¹ зовсім був певний, що він обіцяне спроможен виконати.

²² Тому і пораховано йому це за оправдання.

²³ І не про нього одного тільки написано, що то було пораховано йому,

²⁴ але й про нас, яким віра порахується, — нас, що віруємо в того, хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого,

²⁵ що був виданий за гріхи наші і воскрес для нашого оправдання.