Йова 30

¹ «А тепер глузують з мене менші віком від мене, | яких батьками я нехтував занадто, | щоб їх поставити нарівні з псами в моїй кошарі.

² Ба й сила рук їхніх навіщо була б мені здалася? | Міць їхня ж цілковито заниділа.

³ З-за браку страви та страшного голоду | вони гризли у степу коріння; | їхня мати — пустка та пустиня.

⁴ Вони мальвію й листя на кущах збирали, | коріння з дроку — це хліб їхній.

⁵ Їх із громади проганяли, | на них гукали, наче на злодіїв.

⁶ Вони жили у байраках при потоках, | у земних печерах та по скелях.

⁷ Вони ревіли поміж кущами, | під будяками тулилися в купу.

⁸ Рід упосліджених, нащадки безіменних, | вигнані з землі!

⁹ І нині я став їхньою піснею, | зробився байкою їхньою!

¹² Праворуч від мене підводиться ота наволоч, | у петлю спрямовує мої ноги | і вимощує путь свою згубну проти мене.

¹³ Вони зіпсували мені стежку на мою погибель; | вони деруться догори, ніхто їх не спиняє.

¹⁴ Мов крізь пролом широкий, прибувають, | викочуються з-під руїн.

¹⁵ Великий страх напав на мене, | вітром розвіялася моя гідність, | і щастя моє зникло, немов хмара.

¹⁶ І душа моя нині ниє в мені, | дні смутку мене посіли.

¹⁷ Уночі крутить мені у костях, | жили мої не дають мені спочити.

¹⁸ Він потужно схопив мене за одежу, | мов би коміром кереї моєї зашморгнув мене,

¹⁹ кинув мене в болото, | і я взявся попелом та пилом.

²⁰ Кричу до тебе, та ти мені не відповідаєш; | встаю — та ти до мене уваги не прихиляєш.

²¹ Став єси до мене жорстоким, | твоєю сильною рукою мене бичуєш.

²² Здіймаєш мене вітром летіти, | в бурі спускаєш мене вниз водою.

²³ Знаю, що ти ведеш мене до смерти, | дому, де збираються всі живучі.

²⁴ Але я не здіймав руки на сіромаху, | як він кричав до мене у своєму горі.

²⁵ Чи ж я не плакав над тим, кому живеться тяжко? | Чи ж моє серце до бідного не мало жалю?

²⁶ Я сподівався щастя — і прийшло лихо; | я чекав світла — і наступила пітьма!

²⁷ Нутро моє кипить, не угаває: | дні смутку надійшли на мене.

²⁸ Ввесь ходжу почорнілий, без сонця; | встаю, кричу серед громади.

²⁹ Братом зробився я шакалам, | і приятелем струсям.

³⁰ Шкіра на мені почорніла, | кості мої горять від жару.

³¹ Цитра моя голосить, | сопілка моя плаче.»