Йова 29

¹ І повів Іов далі свою мову і сказав:

² «О, коли б я був такий, як за місяців колишніх, | як за тих днів, коли Бог мене хоронив був,

³ коли над головою в мене сяяв його світич, | коли при його світлі я ходив у пітьмі!

⁴ Такий, як за днів осени моєї, | коли Бог вітав над моїм наметом,

⁵ коли Всевишній був іще зо мною | і круг мене були мої діти;

⁶ коли у молоці купались мої ноги, | і скеля точила потоками олію!

⁷ Як я, було, виходив до брами в місті, | встановлював мій ослін на майдані,

⁸ хлопці, зобачивши мене, ніяковіли, | старі ж уставали — і залишалися стояти.

⁹ Вельможі стримувались від розмови, | на уста клали собі руку.

¹⁰ І голос старшин тихнув, | язик їхній прилипав до піднебіння.

¹¹ Вухо, що мене чуло, мене хвалило; | око, що мене бачило, свідчило про мене.

¹² Я бо рятував убогого, що кликав, | і сироту, й того, кому ніхто не допомагає.

¹³ Хто гинув, того благословення сходило на мене, | і серцю вдовиці я давав відраду.

¹⁴ Я одягавсь у справедливість, і вона вдягалась у мене; | право моє було, мов мантія і корона.

¹⁵ Я був сліпому оком, | кульгавому я був ногами!

¹⁶ Я батьком був для вбогих, | я розглядав невідомого справу.

¹⁷ Я торощив щелепи злому, | з зубів у нього виривав здобич.

¹⁸ Я думав собі: Умру старим! | Днів моїх, як піску, буде багато.

¹⁹ Мій корінь буде при воді відкритий, | роса у мене на галуззі заночує.

²⁰ Слава моя завжди буде відновлятись, | лук мій зміцніє в руці у мене.

²¹ Вони мене слухали уважно | — замовкали, коли я їм радив.

²² По моїй мові не говорили більше, | — крапля по краплі спадало на них моє слово.

²³ Вони, мов на дощ, на мене чекали, | і розтуляли рот свій, мов на дощ пізній.

²⁴ Усміхнусь, було, до них, коли вони зневіряться, | — веселости з мого обличчя не проганяли.

²⁵ Я призначав дорогу їм, я був їм головою. | Я жив, неначе цар при війську; | куди б я їх тільки вів, — ішли за мною.»