І Хронік 18

¹ Коли Давид закінчив розмову з Саулом, серце Йонатана прихилилось до Давидового серця, і Йонатан полюбив його, як свою душу.

² Саул узяв його того ж дня до себе й не дозволив йому вже повертатись до батька.

³ Йонатан увійшов з Давидом у побратимство та полюбив його, як власну душу,

⁴ і, знявши з себе верхню одежу, що її носив, дав її Давидові, до того ж і військовий свій одяг, ба й меча, лука та пояса свого.

⁵ Коли б Давид не виступав і куди б не посилав його Саул, то скрізь добре впорувався, так, що Саул настановив його над своїм військовим людом. Увесь народ собі його вподобав, ба навіть і Саулові служаки.

⁶ І от сталося, що вони йшли додому, коли Давид повертався, вбивши філістимлянина, вийшли жінки з усіх міст Ізраїля цареві Саулові назустріч, з радости ж: співали і танцювали під звуки бубнів та цимбалів.

⁷ Жінки, танцюючи, повторювали приспів: «Саул побив тисячі, а Давид — десятки тисяч.»

⁸ Саул дуже розсердивсь, і не сподобалось йому це слово. Він сказав: «Давидові дали десятки тисяч, а мені тисячі, йому бракує хіба царства!»

⁹ І з того часу дивився Саул на Давида скоса.

¹⁰ Другого дня найшов злий дух від Бога на Саула, й він був не при собі серед дому; Давид же грав на струнах, як і щодня, а в Саула був у руці спис.

¹¹ І метнув Саул списа, думаючи: «Приб’ю Давида до стіни!» Та Давид ухиливсь від нього два рази.

¹² І почав Саул боятися Давида, бо з ним був Господь, а від Саула відступив.

¹³ Тоді Саул віддалив його від себе і зробив його тисяцьким: він завжди був на чолі свого загону

¹⁴ До чого б Давид не брався, все йому щастило, й Господь був з ним.

¹⁵ Саул же, бачивши, що йому щастить вельми, почав його боятись,

¹⁶ а ввесь Ізраїль і Юда любили Давида, бо він і входив і виходив перед народом.

¹⁷ Саул промовив до Давида: «Ось тобі, моя старша дочка Мерав: я дам її тобі за жінку, тільки мусиш мені бути добим витязем і Господні війни вести.» Сам же Саул думав: «Нехай не моя рука буде на ньому, а радше хай буде на ньому рука філістимлян.»

¹⁸ Давид відповів Саулові: «Хто я такий і який мій рід — родина мого батька — в Ізраїлі, щоб мені бути царським зятем?»

¹⁹ Та як настав час видавати Мерав, дочку Саула, за Давида, ЇЇ віддано за жінку Адрієлові з Мехоли.

²⁰ Тим часом Міхаль, дочка Саула, полюбила Давида, й як про це сповіщено Саула, це йому було довподоби.

²¹ Саул бо думав: «Віддам її за нього, й вона буде йому сильцем і рука філістимлян буде на ньому.» От і сказав Саул до Давида вдруге: «Сьогодні станеш моїм зятем.»

²² Саул звелів своїм слугам: «Говоріть потайки з Давидом таким робом: Цар прихильний до тебе, й усі його слуги тебе люблять. Зробися, отже, царським зятем.»

²³ Слуги Саула передали ці слова Давидові на вухо, та Давид відповів: «Чи ж вам здається незначною річчю стати царським зятем? Та я ж чоловік убогий і невидатний!»

²⁴ І переказали слуги Саулові: ось так, мовляв, говорив Давид.

²⁵ Тоді Саул сказав: «Скажіть Давидові: Цар не бажає весільного гостинця, а тільки сто обрізних шкірок філістимлянських, щоб помститись над царськими ворогами.» Саул же продумував, як би його зробити так, щоб Давид потрапив у руки філістимлянам.

²⁶ Його слуги донесли ці слова Давидові, й йому вподобалася справа — стати царським зятем. Призначений час не минув іще,

²⁷ як Давид зібрався, двигнувся разом із своїми людьми, вбив двісті чоловік між філістимлянами й приніс двісті обрізних шкірок — повне число — цареві, щоб стати царським зятем. І Саул дав йому свою дочку Міхаль за жінку.

²⁸ Бачив Саул і зрозумів, що Господь був із Давидом і що ввесь Ізраїль його любить,

²⁹ і почав ще більше боятись Давида й став йому ворогом назавжди.

³⁰ Філістимлянські князі й далі виступали в похід, але щоразу, як вони виступали, Давидові щастило понад усіх слуг Саула, й ім’я його стало вельми славним.