І Солунян 2

Біблія	DOUAI-RHEIMS
1 Самі ж ви знаєте, брати, що наш прихід до вас не був даремний;	1 For yourselves know, brethren, our entrance in unto you, that it was not in vain:
2 але хоч ми перед тим зазнали страждань та зневаг, як вам відомо, у Филиппах, Бог наш дав нам сміливість проповідувати вам Божу Євангелію з великою запопадливістю.	2 But having suffered many things before, and been shamefully treated (as you know) at Philippi, we had confidence in our God, to speak unto you the gospel of God in much carefulness.
3 Бо наша заохота не має в собі ні облуда, ні нечистоти, ані підступу.	3 For our exhortation was not of error, nor of uncleanness, nor in deceit:
4 Але, як Бог, визнавши нас гідними, доручив нам Євангелію, так ми й говоримо, стараючись подобатися не людям, а Богові, який випробовує серця наші.	4 But as we were approved by God that the gospel should be committed to us: even so we speak, not as pleasing men, but God, who proveth our hearts.
5 Та й не було в нас ніколи лестивого слова, як знаєте, ані таємної зажерливої думки. Бог тому свідок!	5 For neither have we used, at any time, the speech of flattery, as you know; nor taken an occasion of covetousness, God is witness:
6 Ми не шукали від людей слави, ні від вас, ані від інших, 7, хоч і могли, як апостоли Христові, бути тягарем вам. Ми, навпаки, були лагідні між вами. Як годувальниця піклується про своїх дітей,	6 Nor sought we glory of men, neither of you, nor of others. 7 Whereas we might have been burdensome to you, as the apostles of Christ: but we became little ones in the midst of you, as if a nurse should cherish her children:
7 так і ми, з палкого до вас почуття, раді були передати вам не лише Божу Євангелію, а й власні душі; такими дорогими ви нам стали.	7 dummy verses inserted by amos
8 Ви пам’ятаєте, брати, про наш труд та про працю: вночі і вдень ми працювали, щоб з вас когось не обтяжити, та проповідували вам Божу Євангелію.	8 So desirous of you, we would gladly impart unto you not only the gospel of God, but also our own souls: because you were become most dear unto us.
9 Ви й Бог свідки, як свято, справедливо й бездоганно ми поводилися між вами, віруючими.	9 For you remember, brethren, our labour and toil: working night and day, lest we should be chargeable to any of you, we preached among you the gospel of God.
10 Самі знаєте, як ми кожного з вас, мов батько своїх дітей,	10 You are witnesses, and God also, how holily, and justly, and without blame, we have been to you that have believed:
11 просили, умовляли й заклинали жити достойно перед Богом, який вас кличе до свого Царства і слави.	11 As you know in what manner, entreating and comforting you, (as a father doth his children,)
12 І тому ми також дякуємо Богові безперестанку за те, що ви, ледве почувши від нас слово Боже, прийняли його не як слово людське, а як воно є справді — як Боже слово, що й діє у вас, віруючих.	12 We testified to every one of you, that you would walk worthy of God, who hath called you unto his kingdom and glory.
13 Ви бо, брати, почали наслідувати Божі Церкви, що в Юдеї у Христі Ісусі, бо й ви терпіли те саме від ваших земляків, як і вони від юдеїв,	13 Therefore, we also give thanks to God without ceasing: because, that when you had received of us the word of the hearing of God, you received it not as the word of men, but (as it is indeed) the word of God, who worketh in you that have believed.
14 які і Господа Ісуса вбили, і пророків, і нас переслідували, чим вони й Богові не подобалися, і усім людям супротивні.	14 For you, brethren, are become followers of the churches of God which are in Judea, in Christ Jesus: for you also have suffered the same things from your own coutrymen, even as they have from the Jews,
15 Вони забороняють нам до поган говорити, щоб ті спаслися, тож повсякчасно доповнюють свої провини. Врешті спіткав їх. гнів.	15 Who both killed the Lord Jesus, and the prophets, and have persecuted us, and please not God, and are adversaries to all men;
16 А ми, брати, розлучені з вами на коротку хвилину обличчям, не серцем, старалися щоскоріш побачити ваше обличчя: така наша туга за вами.	16 Prohibiting us to speak to the Gentiles, that they may be saved, to fill up their sins always: for the wrath of God is come upon them to the end.
17 Тому хотіли прийти до вас, таки я, Павло, — раз і вдруге, та сатана перешкодив нам.	17 But we, brethren, being taken away from you for a short time, in sight, not in heart, have hastened the more abundantly to see your face with great desire.
18 Яка бо наша надія або радість, або вінець слави, як не ви, перед Господом нашим Ісусом, у день його приходу?	18 For we would have come unto you, I Paul indeed, once and again: but Satan hath hindered us.
19 Так! Ви — наша слава й наша радість.	19 For what is our hope, or joy, or crown of glory? Are not you, in the presence of our Lord Jesus Christ at his coming?
	20 For you are our glory and joy.