Діяння Апостолів 22

Біблія	DOUAI-RHEIMS
1 «Мужі брати й батьки! Послухайте тепер мою оборону перед вами.»	1 Men, brethren, and fathers, hear ye the account which I now give unto you.
2 Почувши, що він до них говорить єврейською мовою, вони ще більше притихли.	2 (And when they heard that he spoke to them in the Hebrew tongue, they kept the more silence.)
3 І він промовив: «Я — юдей, родом з Тарсу в Кілікії, але вихований у цім місті при ногах Гамалиїла, навчений докладно батьківського закону та ревнитель Бога, як і ви всі сьогодні.	3 And he saith: I am a Jew, born at Tarsus in Cilicia, but brought up in this city, at the feet of Gamaliel, taught according to the truth of the law of the fathers, zealous for the law, as also all you are this day:
4 Я переслідував путь цю аж до смерти, кидаючи в кайдани та запроторюючи в тюрми чоловіків і жінок;	4 Who persecuted this way unto death, binding and delivering into prisons both men and women.
5 як і первосвященик може мені бути свідком і вся старшина; я навіть брав від них листи до братів у Дамаску й ішов туди, щоб привести і тих, які там були, зв’язаними в Єрусалим, щоб їх покарати.	5 As the high priest doth bear me witness, and all the ancients: from whom also receiving letters to the brethren, I went to Damascus, that I might bring them bound from thence to Jerusalem to be punished.
6 І сталося, як я був у дорозі й наближався до Дамаску, десь опівдні, зненацька велике світло з неба засяяло навкруг мене;	6 And it came to pass, as I was going, and drawing nigh to Damascus at midday, that suddenly from heaven there shone round about me a great light:
7 я повалився на землю і почув голос, що казав до мене: Савле, Савле! Чого ти мене переслідуєш?	7 And falling on the ground, I heard a voice saying to me: Saul, Saul, why persecutest thou me?
8 А я озвався: Хто ти, Господи? Він же сказав до мене: Я — Ісус Назарянин, що його ти переслідуєш.	8 And I answered: Who art thou, Lord? And he said to me: I am Jesus of Nazareth, whom thou persecutest.
9 Ті ж, що були зо мною, бачили світло, та не розуміли того, що говорив до мене.	9 And they that were with me, saw indeed the light, but they heard not the voice of him that spoke with me.
10 Я спитав: Що мені, Господи, робити? Господь сказав до мене: Встань, іди в Дамаск; там тобі скажуть усе, що тобі постановлено робити.	10 And I said: What shall I do, Lord? And the Lord said to me: Arise, and go to Damascus; and there it shall be told thee of all things that thou must do.
11 Коли ж я від сяйва того світла не бачив, ті, що були зо мною, повели мене за руку, і я прибув до Дамаску.	11 And whereas I did not see for the brightness of that light, being led by the hand by my companions, I came to Damascus.
12 А був там якийсь Ананія, чоловік побожний за законом, доброї слави в усіх місцевих юдеїв.	12 And one Ananias, a man according to the law, having testimony of all the Jews who dwelt there,
13 Він прийшов до мене і, приступивши близько, сказав мені: Савле брате, прозри! І я тієї хвилини глянув на нього.	13 Coming to me, and standing by me, said to me: Brother Saul, look up. And I the same hour looked upon him.
14 А він мовив: Бог батьків наших тебе наперед призначив спізнати його волю, бачити Праведника й чути з його уст голос;	14 But he said: The God of our fathers hath preordained thee that thou shouldst know his will, and see the Just One, and shouldst hear the voice from his mouth.
15 бо будеш перед усіма людьми йому свідком того, що ти чув і бачив.	15 For thou shalt be his witness to all men, of those things which thou hast seen and heard.
16 Чому ж іще зволікаєш? Встань, охристися та обмий твої гріхи, призвавши його ім’я.	16 And now why tarriest thou? Rise up, and be baptized, and wash away thy sins, invoking his name.
17 І сталося зо мною, як я повернувсь у Єрусалим і молився у храмі: я потрапив у захоплення.	17 And it came to pass, when I was come again to Jerusalem, and was praying in the temple, that I was in a trance,
18 І я побачив його, який до мене мовив: Спішись, вийди швидко з Єрусалиму, бо вони не приймуть твого свідоцтва про мене.	18 And saw him saying unto me: Make haste, and get thee quickly out of Jerusalem; because they will not receive thy testimony concerning me.
19 А я сказав: Господи, та вони добре знають, що я кидав у в’язниці та бив по синагогах тих, що вірують у тебе.	19 And I said: Lord, they know that I cast into prison, and beat in every synagogue, them that believed in thee.
20 А коли лилась кров Стефана, твого свідка, то і я сам стояв при тому й похваляв тих, що його вбивали, і стеріг їхню одежу.	20 And when the blood of Stephen thy witness was shed, I stood by and consented, and kept the garments of them that killed him.
21 Та він до мене мовив: Іди, бо я пошлю тебе до поган далеко.»	21 And he said to me: Go, for unto the Gentiles afar off, will I send thee.
22 І слухали вони його аж до цього слова, а потім зняли свій голос, кажучи: «Геть із землі такого! Йому не жити!»	22 And they heard him until this word, and then lifted up their voice, saying: Away with such an one from the earth; for it is not fit that he should live.
23 І як вони кричали та одежею жбурляли й кидали в повітря порох,	23 And as they cried out and threw off their garments, and cast dust into the air,
24 тисяцький звелів увести його в твердиню і наказав бичами його допитати, щоб дізнатись, чого вони на нього так кричали.	24 The tribune commanded him to be brought into the castle, and that he should be scourged and tortured: to know for what cause they did so cry out against him.
25 А як вони його простягнули лід ременями, Павло сказав до сотника, що стояв: «Чи дозволено вам бичувати римського громадянина, та ще й без суду?»	25 And when they had bound him with thongs, Paul saith to the centurion that stood by him: Is it lawful for you to scourge a man that is a Roman, and uncondemned?
26 Почувши це сотник, пішов до тисяцького й доніс, кажучи: «(Вважай), що наміряєшся робити, бо цей чоловік — римський громадянин.»	26 Which the centurion hearing, went to the tribune, and told him, saying: What art thou about to do? For this man is a Roman citizen.
27 І прийшов до Павла тисяцький та й питає: «Скажи мені, чи ти римлянин?» А він: «Так!»	27 And the tribune coming, said to him: Tell me, art thou a Roman? But he said: Yea.
28 Тоді тисяцький сказав: «Я за великі гроші здобув це громадянство.» А Павло мовив: «А я в ньому народився.»	28 And the tribune answered: I obtained the being free of this city with a great sum. And Paul said: But I was born so.
29 І зараз відступили від нього ті, що хотіли робити над ним допит; та й тисяцький злякався, довідавшися, що то був римський громадянин і що він його зв’язав.	29 Immediately therefore they departed from him that were about to torture him. The tribune also was afraid after he understood that he was a Roman citizen, and because he had bound him.
30 Наступного дня, бажаючи довідатися достеменно, в чому юдеї його винуватять, він зняв з нього кайдани і звелів зібратися первосвященикам і всій раді, і привівши Павла, поставив його перед ними.	30 But on the next day, meaning to know more diligently for what cause he was accused by the Jews, he loosed him, and commanded the priests to come together, and all the council: and bringing forth Paul, he set him before them.