Плач Єремії 1

Біблія	BIBLES DES PEUPLES
1 Яким же самотнім зосталося місто, що було повне люду! Стало немов би вдовою! Воно, що між народами було велике, що князювало над краями, — ось данину платить!	1 Hélas! Elle reste seule, la ville au peuple nombreux, elle est restée comme une veuve, la grande parmi les nations; jadis reine parmi les provinces, elle est soumise à la corvée.
2 Плаче ночами гірко, і сльози його на щоках у нього. З усіх, які його любили, нема нікого, хто б його розважив. Усі його друзі зрадили його, стали для нього ворогами.	2 Elle a pleuré toute la nuit et les larmes couvrent ses joues. Parmi tous ses amants, pas un ne la console. Tous ses amis l’ont trahie, sont devenus des ennemis.
3 Юда пішов у неволю по утиску та тяжкім рабстві. Він оселився серед народів, не знайшов спочинку… Усі його гонителі його наздогнали у тіснинах.	3 On a déporté Juda, accablé, pour un dur esclavage; il habite au milieu de païens et ne trouve pas de repos. Ses poursuivants l’avaient rejoint dans des gorges sans issue.
4 Дороги на Сіон сумують, ніхто не йде на свята. Всі брами його опустіли, священики його зідхають, дівчата його тужать, і самому йому гірко.	4 Les routes de Sion sont en deuil, nul ne va plus à ses fêtes. Aux portes c’est un désert, ses prêtres se lamentent et ses vierges se désolent; elle est dans l’amertume.
5 Противники його взяли гору, а вороги його щасливі, Господь бо засмутив його за його переступів безліч. Діти його пішли в неволю перед противником.	5 Ses ennemis ont été plus forts, ses adversaires l’ont emporté: c’est Yahvé qui la frappait pour ses fautes si nombreuses. Les petits allaient avec les captifs l’ennemi les faisait avancer.
6 І відійшла від дочки Сіону вся її слава. Князі його немов олені стали, що не знаходять собі паші, і пленталися без сили перед тими, що гнали їх.	6 Ils ont pris à la fille de Sion tout ce qui faisait sa gloire. Ses chefs étaient comme des cerfs qui ne trouvent plus de pâture; ils marchaient sans forces devant ceux qui les faisaient aller.
7 Єрусалим пригадує собі у дні злиднів та тривоги всі свої скарби, що мав із давніх-давен, — тепер, коли народ його падає в ворожі руки, а допомоги йому немає; його гнобителі дивилися на нього, сміялися з його руїн.	7 Jérusalem se souvient de ses jours de peine et de détresse: son peuple tombait aux mains de l’ennemi, et nul ne venait à son secours; ses ennemis la voyaient et se moquaient de sa ruine.
8 Згрішив, згрішив Єрусалим, тим і зробивсь осоружний! Усі, що його поважали, ним гордують, бо бачили його наготу. Та й сам він теж зідхає і обертається назад.	8 Jérusalem a péché, de tels péchés qu’elle n’était plus que souillure; ceux qui la respectaient l’ont méprisée, car ils ont vu sa nudité. Elle se lamente, et détourne son visage.
9 Нечистота його на полах у нього, та він про свій кінець не думав; тому й упав так низько, і втішника не має. Споглянь, о Господи, на мої злидні, бо ворог зростає!	9 Sa souillure est là sur sa robe, elle n’imaginait pas cette fin. Quelle chute étonnante, et personne pour la consoler! Ô Yahvé, regarde sa misère, l’ennemi a triomphé!
10 Противник простяг свою руку на усі його скарби. Він бачив, як погани ввійшли в його святиню, яким ти заборонив вступати в твою громаду.	10 L’adversaire a fait main basse sur toutes ses richesses. Alors elle a vu les païens entrer dans son Sanctuaire, ceux-là même que tu ne voulais pas qu’ils viennent à tes assemblées.
11 Увесь його народ зідхає, хліба шукає. Скарби свої вони за харч віддали, щоб відживити душу. О, зглянься, Господи, й подивися, як я упідлився!	11 Tout son peuple se lamente: tous sont en quête de pain. On donnait ses bijoux pour manger, car on voulait sauver sa vie. “Ô Yahvé, regarde et vois: comme j’ai été méprisée!”
12 Нехай, вас ніколи таке не спіткає, о, всі ви, що дорогою проходите повз! О, гляньте, подивіться, чи є біль, як мій біль, що мені заподіяно, що ним побив мене Господь у день палаючого гніву свого!	12 Vous tous qui passez sur le chemin, regardez et voyez: est-il plus douloureuse douleur que celle dont je souffre, dont Yahvé m’a frappée au jour de son ardente colère.
13 З висоти він зіслав вогонь у мої кості, і той пожирає. Він сітку розстелив мені під ноги і завернув мене назад. Він завдав мені смутку, — я повсякденно недужий.	13 D’en haut il a envoyé un feu: il est descendu dans mes os. Il a tendu un filet sous mes pieds et m’a jetée à la renverse. Il m’a laissée défaite, tous mes jours ne sont que souffrances.
14 Ярмо моїх переступів накладено його рукою; і вони, сплетені докупи, тяжать на моїй шиї. Він підбив мою силу. Видав мене Господь їм у руки, я проти них не можу протистати.	14 Il faisait le compte de mes fautes et les gardait dans sa main. Son joug pèse sur mon cou et les forces me manquent. Le Seigneur m’a livrée entre des mains auxquelles je ne peux résister.
15 Усіх моїх хоробрих повалив Господь посеред мене. Він скликав проти мене збори, щоб знищити моїх юнаків. Господь топтав, немов у винотоці, дівицю — дочку Юди.	15 Tous les vaillants de chez moi, le Seigneur les a enlevés. Il a convoqué contre moi une armée pour écraser mes jeunes guerriers. Le Seigneur a foulé au pressoir la vierge, fille de Juda.
16 Тому я плачу, і око моє, око проливає сльози, далеко бо від мене мій утішитель, що відживив би мені душу. Діти мої в смутку, бо ворог узяв гору.	16 Et voilà pourquoi je pleure, pourquoi mes yeux fondent en larmes, car personne n’est là qui me console et réconforte mon âme. Mes enfants sont consternés pendant que l’ennemi triomphe.
17 Сіон простягнув руки, але немає, хто б його розважив. Господь дав наказ проти Якова, щоб вороги його навкруги нього стали. Єрусалим посеред них занечистився.	17 Sion a tendu les mains, mais pas un ne la console. Yahvé a voulu l’invasion de Jacob par ses voisins tout à l’entour. Jérusalem au milieu d’eux n’est plus qu’un dépotoir.
18 Господь — справедливий, бо я не слухав його слова. О, вчуйте, благаю, всі народи, гляньте на мою муку! Мої дівчата й мої хлопці поволоклися в неволю.	18 Yahvé est juste, car j’étais, moi, rebelle à ses ordres. Entendez-moi, tous les peuples, et voyez ma douleur: mes vierges et mes jeunes sont partis en captivité.
19 Кличу моїх коханців: але вони мене зрадили. Священики мої й мої старші загинуть у місті, шукаючи собі поживи, щоб відживити душу,	19 J’ai fait appel à mes amants, mais ils m’ont trompée. Mes prêtres et mes anciens rendaient l’âme dans la ville, ils cherchaient pour survivre et ne trouvaient rien à manger.
20 Зглянься, о Господи, бо мені сумно! Горить у нутрі в мене, серце моє в мені перевернулось, бо я впертий завжди був проти тебе. У полі меч забрав моїх дітей, а вдома — смерть.	20 “Vois, Yahvé, que je suis dans l’angoisse j’en suis toute retournée et mon cœur en moi défaille: oui, j’ai voulu ma rébellion! Dehors, l’épée sème le deuil, rester entre les murs, c’est la mort.”
21 Почули, що я стогну, — немає, хто б мене розважив. Усі вороги мої почули про моє нещастя та й зраділи, бо ти вчинив це. Коли б ти вже послав той день, що його заповідав, і вони стали такими, як я!	21 “Ils ont entendu mes cris, mais personne ne me console. Mes ennemis ont su mon désastre, tous riaient, te voyant agir: hâte le jour que tu as dit où ils seront tels que je suis!
22 Нехай прийде вся їхня злоба перед тебе; обходься з ними так, як обійшовсь ти зо мною за всі мої переступи, бо я стогну без перестання, і серце моє мліє.	22 Leurs actes viendront devant toi, tous leurs crimes, tu les traiteras comme tu m’as traitée moi-même à cause de tous mes péchés. Je multiplie mes plaintes, mon cœur s’en trouve mal.