Товита 10

Біблія	Biblija Hrvatski
1 Тим часом старий Товит день-у-день рахував, скільки то днів треба туди й назад на дорогу; і як ті дні минули, а його син не з’явився,	1 A otac Tobijin brojio svaki dan. I kad je prošlo vrijeme za povratak a sina ne bijaše,
2 він мовив: «Чи не затримано його там? Чи не помер Гаваел, і нікому ті гроші йому дати?»	2 reče Tobit: »Možda su odbijeni? Ili je možda umro Gabael pa novac nije predan?«
3 І він засумував.	3 I rastuži se veoma.
4 А його жінка Анна йому говорила: «Загинула моя дитина; його нема вже більше між живими!»	4 Kaza mu žena: »Dijete je stradalo kad ga tako dugo nema.«
5 І заходилась вона плакати-ридати за своїм сином, кажучи: «Горе мені, моя дитино! Пустила я тебе в дорогу, тебе, світло очей моїх!»	5 I poče jadikovati: »Kako da ne budem zabrinuta, dijete moje, kad sam ti dopustila da odeš, svjetlo očiju mojih?!«
6 Товит же говорив їй: «Мовчи, не побивайся, сестро! Він живий-здоровий. Мабуть, якась пригода їх там спіткала. Чоловік, що з ним пустився в дорогу, людина певна: один із наших братів. Не сумуй за ним, сестро! Він прибуде скоро.»	6 Tobit je stade tješiti: »Šuti, ne govori: njemu je dobro.«
7 А вона до нього: «Лиши мене в спокої! Годі мене дурити! Загинула моя дитина!» І кидалась надвір, день-у-день виходила, не ївши, і виглядала на дорогу, якою був пішов її син. Не йняла віри більше нікому. По заході ж сонця входила вона до хати, і всю ніч тільки плакала, — не могла спати.	7 Ona mu odgovori: »Šuti ti i ne zavaravaj me; znam ja, stradalo je dijete moje.« Svakog je dana izlazila na cestu kojom je sin krenuo na put; danju ne bi ni dodirnula jela, a noću nije prestajala jadikovati za svojim Tobijom. Kad prođe četrnaest dana svadbenih za kojih Raguel zaklinjaše Tobiju da ostane,
8 Коли ж минуло 14 день, протягом яких Рагуел поклявся справляти весілля своїй дочці, Товія увійшов до нього й сказав: «Відпусти мене, бо гадаю, батько мій і мати не вірять більше, що мене знов побачать. Прошу ж тебе, батьку, пусти мене, піду до батька. Я тобі оповів уже, яким я його лишив удома.»	8 Tobija kaza Raguelu: »Pusti me da idem, jer su već otac moj i majka moja izgubili nadu da će me još ugledati.«
9 А Рагуел до Товії: «Зостаньсь, дитино, зостаньсь у мене! Я пошлю людей до Товита, твого батька, і вони звістять йому про тебе.» А той каже йому: «Прошу тебе, відпусти мене звідси до мого батька.»	9 Tast ga zamoli: »Ostani kod mene, a ja ću se pobrinuti da pronađem nekoga koji će ocu tvome donijeti vijesti o tebi.« Ali mu Tobija odvrati: »Ne, nego me pusti da idem k ocu svome!«
10 Встав Рагуел і дав Товії Сару, його жінку, та половину всього свого майна — слуг і слугинь, волів і овець, ослів і верблюдів, одежу, гроші й посуд —	10 Raguel onda ustade, preda mu Saru, njegovu ženu, i polovicu imutka, sluge, stoku i novac.
11 та й відпустив їх у мирі; а й попрощавсь він з ним, кажучи до нього: «Бувай здоров, сину! Щасливої дороги! Нехай Владика неба дасть вам, тобі й твоїй жінці, щасливої дороги! Якби то я побачив ваших діточок ще заки помру.»	11 Pošto ih je blagoslovio, oprosti se s njima govoreći: »Djeco, Bog nebeski nek’ vam udijeli sreću još prije nego što umrem.«
12 До Сари ж, дочки своєї: «Іди до твого тестя, відтепер бо вони твої батьки, так само, як і ті, що тебе породили. Іди, дочко, у мирі! Якби ж то я міг чути про тебе лише добрі вісті, поки віку мого!» І, попрощавшись, відпустив їх.	12 A svojoj kćeri kaza: »Poštuj svekra i svekrvu: oni su ti sada roditelji. I da čujem samo dobre vijesti o tebi.« I poljubi je.
13 Една теж промовила до Товії: «Сину мій, братіку коханий! Нехай Господь зволить відвести назад тебе додому. Якби то я побачила твоїх дітей від Сари, моєї дочки, ще за життя мого! Я поручаю перед Господом мою дочку тобі під опіку. Не засмучуй її за ввесь час твого життя! Іди, дитино, в мирі! Відтепер я — твоя мати, а Сара — твоя сестра. Якби то нам усім щасливо наш вік прожити.» І, поцілувавши їх обох, відпустила їх у мирі.	13 Onda Edna reče Tobiji: »Ljubljeni brate moj, nek’ ti Gospodar neba dade sretan povratak, a meni neka udijeli milost da vidim djecu koju ćeš imati s mojom Sarom, da osjetim radost pred Gospodom. Evo, predajem ti kćer svoju na čuvanje: ne žalosti je.«
14 Отак пустився Товія в дорогу від Рагуела, здоровий та веселий, і благословив Господа неба й землі, Царя всесвіту, за те, що дав йому щасливу подорож. І промовив до нього: «Коби то дано мені було щастя шанувати їх по всі дні їхнього життя!»	14 Zahvalivši Bogu što mu je udijelio sretan put i poželjevši blagoslov Raguelu i Edni, ženi njegovoj, Tobija krenu.