Неємії 2

Біблія	NEW AMERICAN BIBLE
1 У місяці Ніссані, двадцятого року царя Артаксеркса, стояло перед ним вино. Я взяв та й подав цареві й намагався не бути смутним перед ним.	1 In the month Nisan of the twentieth year of King Artaxerxes, when the wine was in my charge, I took some and offered it to the king. As I had never before been sad in his presence,
2 Але цар промовив до мене: «Чого ти сумний на виду? Адже ж ти не хворий. Ніщо інше, як якусь журбу маєш на серці.» Я злякався вельми	2 the king asked me, "Why do you look sad? If you are not sick, you must be sad at heart." Though I was seized with great fear,
3 й сказав цареві: «Нехай цар живе повіки! Як же не бути смутним моєму обличчю, коли місто, де гроби батьків моїх, зруйноване й брами його спалені вогнем!»	3 I answered the king: "May the king live forever! How could I not look sad when the city where my ancestors are buried lies in ruins, and its gates have been eaten out by fire?"
4 І сказав цар до мене: «Чого ж ти просиш?» Тут я помолився Богові неба	4 The king asked me, "What is it, then, that you wish?" I prayed to the God of heaven
5 і сказав цареві: «Коли цареві довподоби й коли слуга твій тобі вгодний, пошли мене в Юдею, в місто, де гроби батьків моїх, щоб я відбудував його.»	5 and then answered the king: "If it please the king, and if your servant is deserving of your favor, send me to Judah, to the city of my ancestors' graves, to rebuild it."
6 І сказав мені цар: із царицею, що сиділа коло нього: «Скільки триватиме твоя подорож, і коли ти повернешся?» Тож припало до серця цареві послати мене, і я означив йому час.	6 Then the king, and the queen seated beside him, asked me how long my journey would take and when I would return. I set a date that was acceptable to him, and the king agreed that I might go.
7 Далі сказав я цареві: «Коли цареві довподоби, нехай дадуть мені листи до начальників заріччя, щоб вони мене пропустили, доки не дійду до Юдеї,	7 I asked the king further: "If it please the king, let letters be given to me for the governors of West-of-Euphrates, that they may afford me safe-conduct till I arrive in Judah;
8 та й лист до Асафа, царського лісничого, щоб дав мені дерева на колоди для брам у твердині, що при храмі, на міські мури та на дім, в якому буду жити. І дав мені цар, бо добродійна рука мого Бога була надо мною.	8 also a letter for Asaph, the keeper of the royal park, that he may give me wood for timbering the gates of the temple-citadel and for the city wall and the house that I shall occupy." The king granted my requests, for the favoring hand of my God was upon me.
9 От і прийшов я до начальників заріччя і передав їм царські листи. А цар післав зо мною військових начальників і кіннотчиків.	9 Thus I proceeded to the governors of West-of-Euphrates and presented the king's letters to them. The king also sent with me army officers and cavalry.
10 Коли зачули про те Санбаллат із Хорону й Товія, слуга аммонський, велика досада пойняла їх, що от прийшов хтось піклуватися про добро синів Ізраїля.	10 When Sanballat the Horonite and Tobiah the Ammonite slave had heard of this, they were very much displeased that someone had come to seek the welfare of the Israelites.
11 Прийшов я в Єрусалим і пробув там три дні.	11 When I had arrived in Jerusalem, I first rested there for three days.
12 Тоді ж устав я вночі, ще й кілька чоловік зо мною, та не казав я нікому, що поклав мені Бог мій на серце зробити для Єрусалиму. Скотини ж не було ніякої при мені, крім тієї скотини, на якій я їхав.	12 Then I set out by night with only a few other men (for I had not told anyone what my God had inspired me to do for Jerusalem) and with no other animals but my own mount.
13 Я вирушив уночі через Долинні ворота до Драконової криниці та до Гнояних воріт, і оглянув мури Єрусалиму, що були в руїнах, а його ворота були спалені вогнем.	13 I rode out at night by the Valley Gate, passed by the Dragon Spring, and came to the Dung Gate, observing how the walls of Jerusalem lay in ruins and its gates had been eaten out by fire.
14 Далі прийшов до Джерельних воріт і до царської саджавки, але там не було місця перейти для скотини, що була підо мною.	14 Then I passed over to the Spring Gate and to the King's Pool. Since there was no room here for my mount to pass with me astride,
15 Отак уночі, долиною, піднявсь я вгору, оглядаючи мур. По тому ж завернув і проїхав через Долинні ворота й повернувся.	15 I continued on foot up the wadi by night, inspecting the wall all the while till I once more reached the Valley Gate, by which I went back in.
16 А старшини не знали, куди то я ходив і що я робив; ні юдеям, ні священикам, ні вельможам, ні старшинам, ні іншим, що робили цю роботу я до того часу нічого не повідав.	16 The magistrates knew nothing of where I had gone or what I was doing, for as yet I had disclosed nothing to the Jews, neither to the priests, nor to the nobles, nor to the magistrates, nor to the others who would be concerned about the matter.
17 Потім же сказав я їм: „Бачите, в яких ми злиднях, як Єрусалим зруйнований та як брами його спалені вогнем. Нумо ж, відбудуймо єрусалимський мур, щоб не бути нам більш посміховищем.“	17 Afterward I said to them: "You see the evil plight in which we stand: how Jerusalem lies in ruins and its gates have been gutted by fire. Come, let us rebuild the wall of Jerusalem, so that we may no longer be an object of derision!"
18 Оповів я їм про добродійну руку Бога мого, що була надо мною, а й про те, що цар мені сказав був. А вони вго лос: „Берімся до будови!“ І заповзя лися завзято до цього доброго діла.	18 Then I explained to them how the favoring hand of my God had rested upon me, and what the king had said to me. They replied, "Let us be up and building!" And they undertook the good work with vigor.
19 Як зачули про це Санбаллат із Хорону й Товія, слуга аммонський, та араб Гешем, то стали з нас сміятись і говорили про нас із погордою: „Що то ви робите? Хочете збунтуватись проти царя?“	19 On hearing of this, Sanballat the Horonite, Tobiah the Ammonite slave, and Geshem the Arab mocked us and ridiculed us. "What is this that you are about?" they asked. "Are you rebelling against the king?"
20 Тоді я у відповідь їм: „Бог неба — він нам сприятиме; ми ж, його слуги, беремось до будови, а ви не маєте ні частки, ні права, — ані й згадки про вас в Єрусалимі!“	20 My answer to them was this: "It is the God of heaven who will grant us success. We, his servants, shall set about the rebuilding; but for you there is to be neither share nor claim nor memorial in Jerusalem."