І Хронік 20

Біблія	Revised Standard Version Catholic Edition
1 Давид же втік із Найоту, що в Рамі, прийшов і сказав до Йонатана: «Що я вчинив? Яка моя вина? Який мій гріх перед твоїм батьком, Що він напосівся на моє життя?»	1 In the spring of the year, the time when kings go forth to battle, Joab led out the army, and ravaged the country of the Ammonites, and came and besieged Rabbah. But David remained at Jerusalem. And Joab smote Rabbah, and overthrew it.
2 Той йому відповів: «Ніколи того не буде! Ти не помреш! Мій батько не чинить нічого ні великого, ні малого, не виявивши попереду мені того. Чого мій батько мав би ховати те від мене? Ні, неможливо!»	2 And David took the crown of their king from his head; he found that it weighed a talent of gold, and in it was a precious stone; and it was placed on David's head. And he brought forth the spoil of the city, a very great amount.
3 Давид відповів: «Твій батько добре знає, що я тобі милий, і він собі подумав: хай Йонатан про те не знає, щоб не журився. Тим часом так певно, як Господь живе і як ти живеш, між мною і між смертю лиш один крок.»	3 And he brought forth the people who were in it, and set them to labor with saws and iron picks and axes; and thus David did to all the cities of the Ammonites. Then David and all the people returned to Jerusalem.
4 Тоді Йонатан сказав Давидові: «Кажи, чого бажаєш, щоб я зробив для тебе.»	4 And after this there arose war with the Philistines at Gezer; then Sibbecai the Hushathite slew Sippai, who was one of the descendants of the giants; and the Philistines were subdued.
5 І Давид сказав до Йонатана: «Дивись, узавтра новомісяць, і мені належиться сидіти з царем за столом; але ти відпусти мене, й я сховаюсь до вечора третього дня.	5 And there was again war with the Philistines; and Elhanan the son of Jair slew Lahmi the brother of Goliath the Gittite, the shaft of whose spear was like a weaver's beam.
6 Коли твій батько зауважить мою відсутність, ти скажеш: Давид випросив у мене, щоб піти йому швидко в своє місто Вифлеєм, бо там будуть приносити рокову жертву від усієї родини.	6 And there was again war at Gath, where there was a man of great stature, who had six fingers on each hand, and six toes on each foot, twenty-four in number; and he also was descended from the giants.
7 Коли він скаже: Добре! — тоді слуга твій може бути певний. Коли ж він скипить гнівом, то знай, що він замислив якесь лихо.	7 And when he taunted Israel, Jonathan the son of Shime-a, David's brother, slew him.
8 І тоді ти зроби милость слузі твоєму, ти ж бо ввійшов у Господню умову з твоїм слугою; а коли на мені є яка провина, то вбий ти мене! Чого бо то мене вести до батька твого?»	8 These were descended from the giants in Gath; and they fell by the hand of David and by the hand of his servants.
9 Йонатан відрік: «Не бути цьому, щоб я, довідавшися, що замір мого батька вчинити тобі якесь лихо невід-кличний, не сповістив тебе про те!»
10 Давид спитав Йонатана: «Хто мене сповістить, коли твій батько відповість сердито?»
11 Йонатан сказав до Давида: «Ходи лишень та вийдемо в поле.» І от коли вони обидва вийшли в поле,
12 Йонатан і каже до Давида: «Свідком мені Господь, Бог Ізраїля: взавтра або позавтра о цій порі я вивідаю мого батька, і коли буде він прихильний до Давида, я пошлю до тебе й сповіщу тебе про те.
13 Нехай Господь відплатить Йонатанові та ще й причинить, якщо я, (довідавшись), що мій батько схотів би навести на тебе — лихо, не сповіщу тебе і не відішлю тебе; ти підеш собі в мирі, й нехай Господь буде з тобою, як він був із моїм батьком.
14 О коли б ти, якщо я буду жити, вчинив мені Господнє милосердя! А як умру,
15 не віднімай твоєї милости від мого дому повіки. І коли Господь викорінить з лиця землі ворогів Давида геть до одного,
16 нехай ім’я Йонатана не буде викорінене з дому Давида; нехай Господь не пощадить ворогів Давида!»
17 І Йонатан заприсяг знову Давидові свою любов, любив бо його так, як свою душу.
18 І сказав Йонатан до нього: «Узавтра новомісяць, і про тебе будуть питати, бо твоє місце буде порожне.
19 Але позавтра про тебе ще більше будуть питати, тому підеш на місце, де ти був ховався в день тієї пригоди, й сидітимеш коло того горбочка.
20 Я ж післязавтра пушу стріли, наче б стріляв у мету.
21 І ось як я в той бік пошлю хлопця, кажучи: Йди, шукай стріли, і скажу хлопцеві: Ось стріла перед тобою, візьми її, — то ти приходь, бо все гаразд, нічого не коїться, так певно, як живе Господь.
22 Коли ж я скажу юнакові: Он стріла далі за тобою, — тоді йди геть, бо Господь тебе відсилає.
23 Щождо розмови, що була між нами, то нехай Господь буде свідком між мною і тобою назавжди.»
24 І сховавсь Давид у полі. Як же настав новомісяць, сів цар до столу їсти.
25 Сидів цар на своїм звичайнім місці, при стіні, Йонатан проти нього, Авнер же сів побіч Саула, а Давидове місце було порожне.
26 Саул того дня не сказав нічого, бо думав, це так сталося, бо він не чистий, не очистився.
27 На другий день новомісяця місце Давидове знову зосталось порожнім, і Саул сказав до Йонатана, свого сина: «Чом син Єссея ні вчора, ні сьогодні не прийшов до обіду?»
28 Йонатан відповів Саулові: «Давид випросився в мене піти у Вифлеєм.
29 Відпусти мене, — він каже, — будь ласкав, бо в нас у місті родинна жертва, й брати мої мені веліли прибути. Коли, отже, твоя ласка, дозволь мені піти й відвідати моїх братів. Через це він не прийшов до царського столу.»
30 Скипів Саул гнівом на Йонатана і сказав до нього: «Ти, сину ледащиці, гадаєш, що я не знаю, що ти здружився з сином Єссея на сором собі самому й на сором матері твоїй.
31 Поки син Єссея житиме на землі, ні ти, ні твоє царство не встоїться. Оце ж пошли за ним, хай приведуть його до мене: він мусить умерти!»
32 Йонатан відповів батькові своєму Саулові, кажучи до нього: «За що йому вмирати? Що він зробив?»
33 Тут Саул розмахнувсь на нього списом щоб його влучити, й тоді Йонатан зрозумів, що його батько постановив Давида вбити.
34 Устав Йонатан з-за столу в палкому гніві й того другого дня в новомісяці не їв нічого, бо вболівав за Давида тому, що його батько був його зневажив.
35 Другого дня вранці Йонатан вийшов у поле, як був умовився з Давидом, а був при ньому молодий хлопець.
36 І каже своєму хлопцеві: «Біжи но, шукай стріли, що я буду пускати.» І побіг хлопець, а Йонатан випустив стрілу понад ним.
37 Якже хлопець прибув до місця, де була стріла, що випустив Йонатан. Йонатан гукнув до хлопця, кажучи: «Чи не лежить стріла геть дальше за тобою?»
38 Йонатан знову гукнув до хлопця: «Біжи хутенько, не спиняйся!» Хлопець Йонатана підняв стрілу й приніс її своєму панові.
39 Хлопець же не знав нічого; лиш Йонатан з Давидом знали, про що йдеться.
40 Йонатан передав зброю хлопцеві, що був при ньому, й звелів йому: «Йди, віднеси в місто.»
41 І пішов хлопець, а Давид устав з місця, що біля горбочка, припав лицем до землі та й уклонився тричі. Потім поцілувалися обидва й плакали один над одним ревно.
42 Тоді Йонатан сказав до Давида: «Йди в мирі! Щождо того, що ми обидва заприсяглися в ім’я Господнє, то хай Господь буде між мною і тобою, і між моїм потомством і твоїм повсякчасно.»