Livre de Job 17

JERUSALEM	Біблія
1 Mon souffle en moi s'épuise et les fossoyeurs pour moi s'assemblent.	1 «Мій дух розбитий, | дні мої погасли, | для мене залишається лише могила.
2 Je n'ai pour compagnons que des railleurs, dont la dureté obsède mes veilles.	2 Чи не став я посміховиськом? | Чи не в гіркоті ночують мої очі?
3 Place donc toi-même ma caution près de toi, car lequel voudrait toper dans ma main?	3 О, поручися за мене сам перед собою! | Бо хто б ручився за мене?
4 Tu as fermé leur coeur à la raison, aussi aucune main ne se lève.	4 Та ти позбавив розуму їхнє серце, | тому й не піднесеш їх угору.
5 Tel celui qui invite des amis à un partage, quand les yeux de ses fils languissent,	5 Вони призначають здобич друзям, | тоді як очі власних дітей меркнуть.
6 je suis devenu la fable des gens, quelqu'un à qui l'on crache au visage.	6 Ти зробив мене притчею народу, | мені плюють у вічі.
7 Mes yeux s'éteignent de chagrin, mes membres s'évanouissent comme l'ombre.	7 В очах моїх від смутку потемніло, | і мої члени, наче тінь, виснажуються.
8 A cette vue, les hommes droits restent stupéfaits, l'innocent s'indigne contre l'impie;	8 Дивуються над оцим праведні люди, | і невинний обурюється на безбожника.
9 le juste s'affermit dans ses voies, l'homme aux mains pures redouble d'énergie.	9 Та праведник тримається путі своєї | і чистий руками ще більш набирає духу.
10 Allons, vous tous, revenez à la charge, et je ne trouverai pas un sage parmi vous!	10 Вернітеся ж, усі ви, приступіте; | може, бодай одного мудрого знайду між вами!
11 Mes jours ont fui, avec mes projets, et les fibres de mon coeur sont rompues.	11 Дні мої відпливли, думки мої розбиті! | Зідхання мого серця
12 On veut faire de la nuit le jour; elle serait proche la lumière qui chasse les ténèbres.	12 з ночі день роблять, | і супроти темряви світло близько.
13 Or mon espoir, c'est d'habiter le shéol, d'étendre ma couche dans les ténèbres.	13 Чи можу сподіватись? Шеол — моя домівка! | У темряві стелю я собі постіль.
14 Je crie au sépulcre: "Tu es mon père!" à la vermine: "C'est toi ma mère et ma soeur!"	14 Кричу до гробу: Ти мій батько! | А до хробака: Моя сестра й моя мати!
15 Où donc est-elle, mon espérance? Et mon bonheur, qui l'aperçoit?	15 Де ж тут моя надія? | І щастя моє. — хто його бачив?
16 Vont-ils descendre à mes côtés au shéol, sombrer de même dans la poussière?	16 Зійдуть у Шеол зо мною? | коли зануримося разом у порох?»