І Макавеїв 3

¹ Замість нього став Юда, син його, що звався Макавей.

² Усі його брати й усі, що були пристали до його батька, йому допомагали й провадили з радістю ізраїльську війну.

³ Він поширив свого народу славу, надягнув, неначе велетень, на себе броню, оперезався військовою зброєю і розпочав війну, щоб захистити мечем табір.

⁴ У своїх подвигах на лева був схожий, неначе левеня, що рикає на здобич.

⁵ Гнав беззаконних, розшукуючи скрізь їх, палив гнобителів свого народу.

⁶ Присіли беззаконні, його налякавшись; усі, що коїли неправду, настрахались, бо через нього прийшла воля.

⁷ Він засмутив чимало царів, своїми подвигами звеселив Якова. Пам’ять про нього буде повік благословенна.

⁸ Він пробіг через усі міста Юдеї і винищив з неї нечестивих, відвернув гнів від Ізраїля.

⁹ Слава про нього рознеслась аж на край світу, і згуртував він пропащих.

¹⁰ Аполлоній зібрав поганські народи й велике військо в Самарії, щоб іти війною на Ізраїля.

¹¹ Довідався про це Юда й, виступивши проти нього, розбив його та вбив. Чимало полягло смертельно поранені, а решта втекла.

¹² Забрано в них здобич, а меч Аполлонія взяв Юда й воював ним увесь свій вік.

¹³ Серон, вождь сирійського війська, почувши, що Юда зібрав велику ватагу вірних йому й готових воювати,

¹⁴ сказав: «Зроблю собі ім’я й прославлюся у царстві. Тож піду проти Юди і проти його прибічників, що зневажають царський наказ.»

¹⁵ І приєднавсь до нього великий загін нечестивих, і двигнувся з ним, щоб помститись на синах Ізраїля.

¹⁶ Коли він підійшов був аж до виходу Беторону, вийшов йому навпроти Юда з маленьким військом.

¹⁷ Коли юдеї побачили табір, що насувався їм назустріч, сказали до Юди: «І як нам, яких так мало, воювати проти такої безлічі страшної? Нам, що охляли, нічого не ївши сьогодні?»

¹⁸ Юда ж відрік: «Легко й малому війську захопити в руки велике; для неба все одно врятувати багатьма чи кількома,

¹⁹ бо перемога на війні не в безмежнім війську, а в силі, що походить з неба.

²⁰ Вони йдуть на нас, повні зухвальства й беззаконня, щоб вигубити нас разом із жінками нашими й дітьми та щоб з нас здерти здобич,

²¹ а ми воюємо за життя наше й за наші установи.

²² Сам Бог їх знищить перед нами, тож ви їх не бійтесь.»

²³ Ледве скінчив він говорити, то кинувсь на них зненацька, і Серон із військом були розбиті.

²⁴ Юдеї гналися за ними від Беторону вділ аж до рівнини, і полягло з них близько 800 чоловік, а решта втекла у край Філістимлянський.

²⁵ Тоді поширився страх перед Юдою та його братами, і жах охопив довколишні народи.

²⁶ Слава про нього дійшла аж до царя, народи ж тільки й говорили про битви Юди.

²⁷ Аж як почув цар Антіох про ті події, розлютився вельми й звелів зібрати всі сили свого царства в одне премогутнє військо.

²⁸ Він відчинив свою скарбницю й видав військам платню на рік, наказавши їм бути готовими на всякий випадок.

²⁹ Та побачив він, що грошей у скарбниці стало бракувати та що податки у краї зменшились із-за неладу та злиднів, що постали у краї, бо знищені були закони, що були споконвіку,

³⁰ тож і злякався, що не матиме змоги, як то нераз уже бувало, робити видатки на дарунки, які перед тим щедрою рукою роздавав більше, ніж попередники його, царі.

³¹ Вельми отяжіла його душа, й задумав він піти у Персію, щоб набрати податків з країв і зібрати силу грошей.

³² Він залишив Лісія, славного мужа з Царського роду, над державними справами від річки Ефрату до границь Єгипту,

³³ та щоб опікувавсь і його сином Антіохом, аж поки сам не повернеться,

³⁴ і передав йому половину свого війська та слонів, наказавши про всі свої наміри щодо мешканців Єрусалиму та Юдеї,

³⁵ а саме: вислати проти них військо, щоб знищити та згладити силу Ізраїля й тих, що зостались у Єрусалимі, викорінивши й пам’ять про них у тому місці,

³⁶ та поселити чужоземців по цілому їхньому краї і роздати їм у спадщину їхні землі.

³⁷ Узяв цар із собою половину війська, що було зосталось, і вирушив з Антіохії, столиці свого царства, року 147; він переправився через Ефрат-ріку і проходив через горішні краї.

³⁸ Лісій вибрав Птолемея, сина Дорімена, Ніканора й Горгія, великих мужів із царських друзів,

³⁹ і вислав з ними 40 000 чоловік та 7000 кінноти, щоб за царським наказом ішли спустошити землю Юди.

⁴⁰ Двигнувшися з усім військом, отаборились вони біля Емаусу на рівнині.

⁴¹ Почувши про них, купці краю набрали силу срібла, золота й кайданів та й прийшли в табір, щоб купити як рабів синів Ізраїля. До них пристав загін сирійців та чужоземців.

⁴² Побачив Юда і його брати, що становище погіршилось і що ворожі війська розташувались на їхній землі. Довідались вони також і про царський наказ, щоб цілковито винищити їхній народ,

⁴³ і сказав кожен до свого ближнього: «Підіймім народ наш з його занепаду, воюймо за наш народ і за його святиню.»

⁴⁴ Скликано збори, щоб приготуватись до битви, щоб молитись і просити ласки й милосердя.

⁴⁵ Єрусалим був безлюдний, мов пустиня. Ніхто з його дітей не входив, і не виходив. Храм був потоптаний ногами. Чужинці — у твердині, що стала житлом для народів. Радість у Якова однято, сопілка з гарфою замовкли.

⁴⁶ Вони зібрались і пішли у Масифу, навпроти Єрусалиму, бо у Масифі було колись місце молитви для Ізраїля.

⁴⁷ Постили того дня і, надягнувши волосяниці та посипавши попелом собі голову, роздерли на собі одежу.

⁴⁸ Розгорнули книгу Закону, щоб звидіти те, що погани у своїх бовванів питають;

⁴⁹ принесли й священичі одежі, первоплоди й десятини; привели назореїв, що виконали час своїх обітниць,

⁵⁰ і закликали голосно до неба: «Що нам чинити з цими, куди їх відвести?

⁵¹ Твоя святиня потоптана й сплюгавлена, твої священики засмучені й прибиті.

⁵² І ось погани змовились на нас, щоб звести нас із світу; ти знаєш, що вони кують на нас.

⁵³ І як нам проти них устоятись, якщо ти нам не допоможеш?»

⁵⁴ І засурмили й закричали вголос.

⁵⁵ Після того Юда настановив начальників народу: тисяцьких, сотників, п’ятдесятників та десятників,

⁵⁶ і сказав тим, що будували хату, що недавно одружились, що посадили виноградники, а й боягузам, щоб кожен з них повертавсь додому, за законом.

⁵⁷ І рушив табір і розташувався на південь від Емаусу.

⁵⁸ Тоді Юда сказав: «Озбройтесь і будьте відважні, будьте готові на завтра рано до бою проти цих поган, які змовилися проти нас, щоб знищити нас і храм наш,

⁵⁹ бо ліпше нам у бою вмерти, ніж споглядати на злидні нашого народу й нашої святині.

⁶⁰ Яка б не була воля неба, нехай вона станеться.»