| 1 וַיַּעַן אֱלִיהוּ וַיֹּאמַֽר׃ | 1 Елігу почав говорити далі й мовив: |
| 2 הֲזֹאת חָשַׁבְתָּ לְמִשְׁפָּטאָמַרְתָּ צִדְקִי מֵאֵֽל׃ | 2 «Невже оце тобі здається справедливим, | а ще й казав ти: , ,Я праведний перед Богом. |
| 3 כִּֽי־תֹאמַר מַה־יִּסְכׇּן־לָךְמָה־אֹעִיל מֵחַטָּאתִֽי׃ | 3 Коли ж казатимеш: «Що тобі до того, | і що я чиню тобі, коли грішу? — |
| 4 אֲנִי אֲשִֽׁיבְךָ מִלִּיןוְֽאֶת־רֵעֶיךָ עִמָּֽךְ׃ | 4 то я дам відповідь тобі | і друзям твоїм з тобою. |
| 5 הַבֵּט שָׁמַיִם וּרְאֵהוְשׁוּר שְׁחָקִים גָּבְהוּ מִמֶּֽךָּ׃ | 5 Глянь лиш на небо й подивися! | Зирни на хмари, вони вищі від тебе! |
| 6 אִם־חָטָאתָ מַה־תִּפְעׇל־בּוֹוְרַבּוּ פְשָׁעֶיךָ מַה־תַּֽעֲשֶׂה־לּֽוֹ׃ | 6 Коли грішиш, то що йому заподієш? | Коли провин твоїх багато, що йому скоїш? |
| 7 אִם־צָדַקְתָּ מַה־תִּתֶּן־לוֹאוֹ מַה־מִּיָּדְךָ יִקָּֽח׃ | 7 Коли ти праведний, то що даєш йому? | Або що він бере з руки у тебе? |
| 8 לְאִישׁ־כָּמוֹךָ רִשְׁעֶךָוּלְבֶן־אָדָם צִדְקָתֶֽךָ׃ | 8 Твоя бо злоба шкідлива лиш людині, як ти, | а й справедливість твоя для людського лиш сина корисна. |
| 9 מֵרֹב עֲשׁוּקִים יַזְעִיקוּיְשַׁוְּעוּ מִזְּרוֹעַ רַבִּֽים׃ | 9 Від превеликого утиску кричать люди | і лементують від насильства можних. |
| 10 וְֽלֹא־אָמַר אַיֵּה אֱלוֹהַּ עֹשָׂינֹתֵן זְמִרוֹת בַּלָּֽיְלָה׃ | 10 Але ніхто не каже: „Де Бог, наш Сотворитель, | що вночі дає пісні? |
| 11 מַלְּפֵנוּ מִבַּהֲמוֹת אָרֶץוּמֵעוֹף הַשָּׁמַיִם יְחַכְּמֵֽנוּ׃ | 11 Він більш нас, ніж звірів земних, навчає, | і більш, ніж птаство піднебесне, нас врозумлює. |
| 12 שָׁם יִצְעֲקוּ וְלֹא יַעֲנֶהמִפְּנֵי גְּאוֹן רָעִֽים׃ | 12 Хоч і кричать там, він не відповідає | з-за гордині злочинців. |
| 13 אַךְ־שָׁוְא לֹא־יִשְׁמַע ׀ אֵלוְשַׁדַּי לֹא יְשׁוּרֶֽנָּה׃ | 13 До справжньої бо марноти Бог не прислухається, | Всесильний на те не зважає. |
| 14 אַף כִּֽי־תֹאמַר לֹא תְשׁוּרֶנּוּדִּין לְפָנָיו וּתְחוֹלֵֽל לֽוֹ׃ | 14 Тим менше, коли ото ти кажеш, | що ти його не сприймаєш! | Суд готовий перед його обличчям, | він жде й на тебе! |
| 15 וְעַתָּה כִּי־אַיִן פָּקַד אַפּוֹוְלֹֽא־יָדַע בַּפַּשׁ מְאֹֽד׃ | 15 От і тепер, коли гнів його не став карою, | і йому, мовляв, байдуже до зухвальства, — |
| 16 וְאִיּוֹב הֶבֶל יִפְצֶה־פִּיהוּבִּבְלִי־דַעַת מִלִּין יַכְבִּֽר׃ | 16 то всетаки Іов даремно уста розтуляє | і в невіданні слова множить.“ |
