Livre de Job 16

BIBLES DES PEUPLES	Біблія
1 Job prit la parole et dit:	1 Заговорив Іов і мовив:
2 J’ai entendu bien des choses de ce genre: vous êtes de tristes consolateurs!	2 «Чув я багато вже такого, | гіркі з вас усіх утішителі!
3 Ces paroles en l’air vont-elles bientôt finir? Quel besoin as-tu de discuter ainsi?	3 Чи буде край словам на вітер? | Яка біда спонукує тебе відповідати?
4 Moi aussi, je pourrais parler comme vous si vous étiez à ma place, et moi à la vôtre. Je pourrais vous accabler de discours, et hocher la tête d’un air entendu.	4 Я теж базікав би, як ви, | якби ви були на моєму місці. | Я б теж засипав вас словами, | кивав над вами б головою
5 J’en aurais des mots, pour vous réconforter! je ne m’arrêterais pas.	5 та додавав би вам відваги моїми устами | й не перестав би рухати губами.
6 Mais si je parle, ma douleur ne se calme pas, et si je me tais, elle ne s’en va pas.	6 Та чи я говорю — не притихає біль мій, | чи мовчу — він мене не покидає.
7 Car déjà la malveillance me pousse à bout, toute cette bande	7 Ось і тепер виснажив мене завидющий, | уся його ватага мені допікає.
8 s’empare de moi. Elle s’est levée pour témoigner contre moi, elle me répond par des calomnies.	8 Він устає свідком проти мене, | кидає мені ввічі клеветою.
9 Dans leur colère ils me déchirent et me poursuivent, ils grincent des dents contre moi: mes adversaires me lancent des regards de haine.	9 Гнів його рве й лютує проти мене, | він скрегоче на мене зубами. | Противники мої очима блискають на мене,
10 Ils me narguent de haut et leurs insultes m’atteignent comme des gifles; ils m’enserrent à m’étouffer.	10 роззявили на мене свою пащу, | у зневазі б’ють мене по щоках, | зібравшися на мене разом.
11 Oui, Dieu m’a livré à des hommes injustes, il me jette aux mains des méchants.	11 Бог видав мене нечестивцям, | у руки безбожникам мене кинув.
12 Quand tout allait bien il m’a brisé, il m’a pris par la nuque et m’a mis en pièces. Il a fait de moi sa cible.	12 Я був щасливий, та він струсив мене, | схопив мене за шию і розбив на кавалки, | прицілом собі мене поставив.
13 De partout me viennent ses flèches, sans pitié, il me transperce les reins et ma bile se répand sur le sol.	13 Стріли його мене навколо оточили, | він прошиває моє нутро без пощади, | він жовч мою на землю розливає.
14 Blessure après blessure, comme un guerrier il ne me lâche pas.	14 Він пробиває в мені пролом за проломом, | мов велетень, кидається на мене.
15 J’ai cousu un sac sur ma peau, j’ai plongé mon front dans la poussière.	15 Веретище я зшив собі на шкіру, | й обличчя своє занурив у порох.
16 Mon visage est rougi par les larmes, le tour de mes yeux est tout noir.	16 Вид мій почервонів від плачу, | на віях моїх тінь смерти, —
17 Je n’ai pourtant pas commis de violence, et je priais d’un cœur pur.	17 хоч і нема в руках у мене насильства, | і хоч молитва моя чиста!
18 Ô terre, ne cache pas mon sang, et que mon cri ne s’arrête pas en chemin!	18 Земле, не закривай моєї крови, | і хай не буде місця для мого крику.
19 Mais voici que j’ai un témoin dans les cieux, j’ai là-haut un défenseur.	19 Тепер також на небі є у мене свідок, | мій оборонець на висотах.
20 Mon cri parle pour moi auprès de Dieu, tandis que mes larmes coulent devant lui.	20 Думки мої глибокі — мої оборонці, | і око моє ллє до Бога сльози.
21 Ah, si l’homme pouvait discuter avec Dieu, tout comme un être humain fait avec son prochain! …	21 О, якби чоловік міг правуватись з Богом, | як людський син із своїм ближнім!
22 Il me reste bien peu des années de ma vie, et je suis déjà sur le chemin sans retour.	22 Іще бо кілька літ, що прийдуть, | і я піду в дорогу, з якої не повернуся.»