Діяння Апостолів 22

¹ «Мужі брати й батьки! Послухайте тепер мою оборону перед вами.»

² Почувши, що він до них говорить єврейською мовою, вони ще більше притихли.

³ І він промовив: «Я — юдей, родом з Тарсу в Кілікії, але вихований у цім місті при ногах Гамалиїла, навчений докладно батьківського закону та ревнитель Бога, як і ви всі сьогодні.

⁴ Я переслідував путь цю аж до смерти, кидаючи в кайдани та запроторюючи в тюрми чоловіків і жінок;

⁵ як і первосвященик може мені бути свідком і вся старшина; я навіть брав від них листи до братів у Дамаску й ішов туди, щоб привести і тих, які там були, зв’язаними в Єрусалим, щоб їх покарати.

⁶ І сталося, як я був у дорозі й наближався до Дамаску, десь опівдні, зненацька велике світло з неба засяяло навкруг мене;

⁷ я повалився на землю і почув голос, що казав до мене: Савле, Савле! Чого ти мене переслідуєш?

⁸ А я озвався: Хто ти, Господи? Він же сказав до мене: Я — Ісус Назарянин, що його ти переслідуєш.

⁹ Ті ж, що були зо мною, бачили світло, та не розуміли того, що говорив до мене.

¹⁰ Я спитав: Що мені, Господи, робити? Господь сказав до мене: Встань, іди в Дамаск; там тобі скажуть усе, що тобі постановлено робити.

¹¹ Коли ж я від сяйва того світла не бачив, ті, що були зо мною, повели мене за руку, і я прибув до Дамаску.

¹² А був там якийсь Ананія, чоловік побожний за законом, доброї слави в усіх місцевих юдеїв.

¹³ Він прийшов до мене і, приступивши близько, сказав мені: Савле брате, прозри! І я тієї хвилини глянув на нього.

¹⁴ А він мовив: Бог батьків наших тебе наперед призначив спізнати його волю, бачити Праведника й чути з його уст голос;

¹⁵ бо будеш перед усіма людьми йому свідком того, що ти чув і бачив.

¹⁶ Чому ж іще зволікаєш? Встань, охристися та обмий твої гріхи, призвавши його ім’я.

¹⁷ І сталося зо мною, як я повернувсь у Єрусалим і молився у храмі: я потрапив у захоплення.

¹⁸ І я побачив його, який до мене мовив: Спішись, вийди швидко з Єрусалиму, бо вони не приймуть твого свідоцтва про мене.

¹⁹ А я сказав: Господи, та вони добре знають, що я кидав у в’язниці та бив по синагогах тих, що вірують у тебе.

²⁰ А коли лилась кров Стефана, твого свідка, то і я сам стояв при тому й похваляв тих, що його вбивали, і стеріг їхню одежу.

²¹ Та він до мене мовив: Іди, бо я пошлю тебе до поган далеко.»

²² І слухали вони його аж до цього слова, а потім зняли свій голос, кажучи: «Геть із землі такого! Йому не жити!»

²³ І як вони кричали та одежею жбурляли й кидали в повітря порох,

²⁴ тисяцький звелів увести його в твердиню і наказав бичами його допитати, щоб дізнатись, чого вони на нього так кричали.

²⁵ А як вони його простягнули лід ременями, Павло сказав до сотника, що стояв: «Чи дозволено вам бичувати римського громадянина, та ще й без суду?»

²⁶ Почувши це сотник, пішов до тисяцького й доніс, кажучи: «(Вважай), що наміряєшся робити, бо цей чоловік — римський громадянин.»

²⁷ І прийшов до Павла тисяцький та й питає: «Скажи мені, чи ти римлянин?» А він: «Так!»

²⁸ Тоді тисяцький сказав: «Я за великі гроші здобув це громадянство.» А Павло мовив: «А я в ньому народився.»

²⁹ І зараз відступили від нього ті, що хотіли робити над ним допит; та й тисяцький злякався, довідавшися, що то був римський громадянин і що він його зв’язав.

³⁰ Наступного дня, бажаючи довідатися достеменно, в чому юдеї його винуватять, він зняв з нього кайдани і звелів зібратися первосвященикам і всій раді, і привівши Павла, поставив його перед ними.