Ісая 9

¹ Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло.

² Помножив єси їхні радощі, веселощі побільшив єси. Вони радіють перед тобою, як радіють під час жнив, як веселяться, коли здобич паюють.

³ Ярмо бо розтрощиш, що над ним тяжіло, палицю на плечах у нього і тростину його посіпаки — як за часів Мідіяна.

⁴ Бо все взуття піхотинця під час битви, всякий плащ, облитий кров’ю, піде на спалення, вогнем буде пожертий.

⁵ Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім’я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру.

⁶ Щоб збільшити владу в безконечнім мирі на престолі Давида і в його царстві, щоб його утвердити й укріпити справедливим судом віднині і повіки, — ревність Господа сил це чинить.

⁷ Господь послав до Якова слово, і воно в Ізраїлі впало.

⁸ Увесь народ його розуміє, Ефраїм і мешканці Самарії, що згорда й з набундюченим серцем кажуть:

⁹ «Упала цегла, збудуємо з каміння: вирубано сикомори, заступимо їх кедром.»

¹⁰ Але Господь підняв на нього його супостатів і збудив його противників:

¹¹ Арама зі сходу, а філістимлян із заходу, і пожирають вони Ізраїля повним ротом. Але по всьому тому гнів його не відвернувся, його рука ще піднята.

¹² Та все ж таки народ не повернувся до того, хто його бив, і не шукав Господа сил.

¹³ Тоді Господь відтяв в Ізраїля одного дня голову й хвоста, пальму й тростину.

¹⁴ Старець і знатний — то голова; а пророк- що навчає неправди, то хвіст.

¹⁵ Провідники цього народу зводять його з дороги, і тії, що дали себе вести, загинули.

¹⁶ Тим то не матиме Господь утіхи з його хлопців, над сиротами й вдовами його не буде мати жалю, бо всі вони безбожні й злосливі; на устах у кожного безглуздя. Але по всьому тому гнів його не відвернувся, його рука ще піднята.

¹⁷ Бо злоба розгорілася вогнем, що пожирає тернину і глоди колючі та палить нетрі в ліоі, що аж стовпами дим іде вгору.

¹⁸ Гнів Господа сил спалив землю, і народ став здобиччю вогню; ніхто не щадить і брата свого.

¹⁹ Гризуть направо, і все голодні; їдять наліво, та не ситі; кожен їсть тіло ближнього свого:

²⁰ Манассія — Ефраїма, Ефраїм — Манассію, обидва разом проти Юди; але по тому всьому гнів його не відвернувся, рука його ще піднята.