Йова 31

¹ «Я вчинив умову з моїми очима, | щоб на дівицю й не дивились!

² І яка доля з висоти від Бога? | Яка спадщина від Всесильного з неба?

³ Чи ж не погибель для безбожних? | Чи ж не нещастя лиходіям?

⁴ Чи ж він доріг моїх не бачить? | Чи ж він не лічить усіх моїх кроків?

⁵ Чи ж я ходив колись у неправді? | Чи мої ноги бігли за обманом?

⁶ Хай мене зважить на вазі правдивій, | хай розпізнає Бог мою невинність!

⁷ Коли ж мій крок схибив з дороги, | і моє серце ходило слідом за очима, | коли до рук моїх прилипла якась пляма,

⁸ то хай я сію, а їсть хтось інший, | і пагінці мої хай будуть вирвані з корінням!

⁹ А коли якась жінка звела моє серце, | коли я робив засідку під дверима мого ближнього, —

¹⁰ то нехай моя жінка для другого меле, | інші нехай злягають з нею!

¹¹ Бо це безславний вчинок; | переступ, що під суд підпадає,

¹² вогонь, що пожирає до загуби, | що ввесь мій урожай нищить дощенту.

¹³ Якщо я правом мого раба легковажив | чи рабині, як вони правувалися зо мною,

¹⁴ то що чинитиму, коли Бог устане | та розслідить? Що йому відповім я?

¹⁵ Хіба не той, що створив мене, створив і його в лоні? | Хіба ж не той самий сотворив нас в утробі?

¹⁶ Хіба відмовляв я злиденним того, чого вони бажали, | або тьмарив очі вдовиці?

¹⁷ Хіба я сам з’їдав мій шматок хліба? | Хіба не їв його й сиротина?

¹⁸ Таж я з мого дитинства плекав її, неначе батько, | водив її вже з лона матері моєї!

¹⁹ Коли я бачив бідолаху без одежі, | чи злидаря, який не мав чим укритись,

²⁰ хіба мене не благословляли його стегна? | Хіба він вовною з моїх овець не грівся?

²¹ А коли на сироту здіймав я руку, | бо бачив оборонця мого в брамі, —

²² то хай відпаде в мене від плеча моє рамено, | і хай моя рука відломиться від ліктя!

²³ Бо страх Божий упав би на мене, | і перед величчю його не міг би я устоятись!

²⁴ Коли б на золото я покладав свою надію, | коли б до щирого золота казав: Ти — моя безпека,

²⁵ коли б я тішився моїм великим статком, | рукою моєю багато назбиравши,

²⁶ коли б дививсь на сонце, як воно сяє, | та як пливе велично місяць,

²⁷ і тайкома пускав моє серце зблудити, | і цілував устами мою руку, —

²⁸ це теж був би тяжкий переступ, | бо я б відрікався Бога, що на небі.

²⁹ Чи я радів з нещастя мого супротивника? | Чи веселився, як його спіткало лихо, —

³⁰ я, що устам моїм не дозволяв грішити, | домагаючись його життя з прокльоном?

³¹ Хіба челядь мого шатра не говорила: | Кого ж він не наситив м’ясом?

³² Чужинець не спав ніколи на вулиці, | перехожому я відчиняв мої двері.

³³ Чи ж я ховав, як то звичайно люди, мої переступи, | скривав у грудях мої хиби,

³⁴ боявся бо великої юрби, | лякався погорди кревних, і тому мовчав й не наважився підійти до дверей?

³⁵ О, коли б уже хтось та мене переслухав! | Ось мій знак! Хай відповість мені Всесильний!

³⁶ Щождо книги, що написав мій позивайло, | то я носитиму її на плечах у себе, | я покладу її, немов вінець, на себе.

³⁷ Я виявлю йому всі мої кроки; | неначе князь, я наближусь до нього!

³⁸ Якщо кричало проти мене моє поле, | і разом з ним плакали його борозни,

³⁹ бо я його врожай з’їдав без грошей, | смутив життя його робітників, —

⁴⁰ то хай замість пшениці вродить будяки, | замість ячменю — бур’ян!»