Діяння Апостолів 7

¹ А первосвященик спитав: «Чи воно справді так?»

² Він же відповів: «Мужі брати й отці, слухайте: Бог слави з’явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перш ніж він оселивсь у Харані,

³ і сказав до нього: Вийди з землі твоєї і з роду твого, і йди в землю, яку покажу тобі.

⁴ Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселивсь у Харані; а звідси, як умер його батько, (Бог) переселив його у цю землю, в якій живете нині.

⁵ І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги, але обіцяв дати її йому в посілість, і його потомкам після нього, хоч у нього й не було дитини.

⁶ А Бог сказав йому, що його потомство буде захожим у чужій країні, і його поневолять, і будуть гнобити чотириста років.

⁷ Але народ, що вони йому будуть служити, — сказав Бог, — я буду судити, а після цього вони вийдуть і служитимуть мені на оцім місці.

⁸ І дав йому союз обрізання, тож Авраам породив Ісаака й на восьмий день його обрізав, а Ісаак — Якова, а Яків — дванадцять патріярхів.

⁹ А патріярхи із заздрости продали Йосифа у Єгипет, та Бог був з ним

¹⁰ і визволив його з усіх його скорбот, і дав йому мудрість і ласку перед фараоном, царем єгипетським, а цей настановив його правителем над Єгиптом та над усім домом.

¹¹ Аж тут настала голоднеча по всьому Єгипті й Ханаані та велике лихо, і наші батьки не знаходили поживи.

¹² Зачувши ж Яків, що в Єгипті є збіжжя, послав туди перше батьків наших;

¹³ а другим разом Йосиф дав себе пізнати своїм братам, і фараонові стало відомим походження Йосифа.

¹⁴ А Йосиф послав і прикликав до себе свого батька Якова й усю родину — сімдесят п’ять душ.

¹⁵ От і зійшов Яків у Єгипет і помер, сам він і батьки наші.

¹⁶ І перенесли їх у Сихем, і поклали в гробі, що його Авраам був собі купив за ціну срібла в синів Хамора у Сихемі.

¹⁷ Якже наближався час обітниці, що нею Бог поклявся був Авраамові, народ розрісся і намножився в Єгипті,

¹⁸ аж поки настав інший цар в Єгипті, що не знав Йосифа.

¹⁹ Він, обходячись підступно з нашим людом, гнобив батьків наших і змушував їх викидати власних дітей, щоб вони не жили.

²⁰ І саме під ту пору народився Мойсей і був угодний Богу; його годовано три місяці у домі батька його.

²¹ Коли ж він був викинутий, взяла його дочка фараонова і вигодувала його собі за сина.

²² І Мойсея вивчено всієї мудрости єгиптян, і він був сильний у своїх словах і ділах.

²³ А як йому сповнилося сорок років, спало йому на думку відвідати братів своїх, синів Ізраїля;

²⁴ і як він побачив, що одному з них чинили кривду, заступився за нього і відомстив покривдженого, вбивши єгиптянина.

²⁵ Брати його, гадав собі, зрозуміють, що Бог його рукою давав спасіння їм; але вони не зрозуміли.

²⁶ На другий день з’явився їм, як вони бились, і єднав їх у мирі, кажучи: Мужі, ви ж брати, чому один одному завдаєте кривду?

²⁷ А той, що кривдив ближнього, відіпхнув його і мовив: Хто це тебе поставив над нами князем і суддею?

²⁸ Чи не хочеш ти й мене вбити, як учора вбив єгиптянина?

²⁹ При цім же слові втік Мойсей і жив приходнем у землі Мідіянській, де породив двох синів.

³⁰ Коли минуло сорок років, з’явився йому в пустині гори Синаю ангел у полум’ї куща вогняного.

³¹ Мойсей, побачивши, здивувався тим видінням; та коли підійшов ближче, щоб придивитись, пролунав голос Господній:

³² Я — Бог твоїх батьків, Бог Авраама, Ісаака та Якова. — Увесь тремтячи, Мойсей не зважувався глянути.

³³ Тоді Господь сказав до нього: Скинь з ніг твоїх взуття, бо місце, де стоїш — земля свята.

³⁴ Бачив я, бачив муку мого народу в Єгипті і стогін його почув я, і от зійшов їх визволити. Ходи ж тепер, пошлю тебе в Єгипет. —

³⁵ Оцього Мойсея, якого вони відцурались, кажучи: Хто тебе поставив князем і суддею? — оцього Бог послав як князя та збавителя, за посередництвом ангела, що йому в кущі з’явився.

³⁶ Оцей вивів їх, робивши чудеса та знаки в Єгипетській землі й у Червонім морі, й у пустині сорок років.

³⁷ Це той Мойсей, що сказав синам Ізраїля: Бог воздвигне з-поміж братів ваших пророка, як мене.

³⁸ Це той що в громаді, на пустині був з ангелом, який говорив до нього на горі Синай, та з нашими батьками; то він одержав живі слова, щоб вам їх передати.

³⁹ Це той, якому батьки наші коритись не хотіли, а відіпхнули його й серцями своїми повернулись у Єгипет,

⁴⁰ кажучи, Аронові: Зроби нам богів, які б ходили перед нами; бо той Мойсей, що вивів нас з Єгипетського краю — не відаємо, що з ним сталося.

⁴¹ І теля зробили собі тими днями, і жертви приносили бовванові, і були раді ділом рук своїх.

⁴² І відвернувся Бог і видав їх, щоб служили небесному війську, як то написано у книзі пророків: Чи ви приносили мені заколене і жертви за сорок років у пустині, доме Ізраїля?

⁴³ Ви носили намет Молоха і зорю бога Рефана, образи, що ви собі зробили, щоб їм поклонятись! Тому виселю вас поза Вавилон.

⁴⁴ У наших батьків був намет свідоцтва у пустині, як повелів був той, хто говорив до Мойсея зробити його за зразком, що його він бачив.

⁴⁵ Його наші батьки взяли і винесли з Ісусом у землю, що нею погани володіли, яких Бог вигнав був з-перед обличчя батьків наших, аж до днів Давида,

⁴⁶ що знайшов ласку перед Богом і просив знайти житло для Бога Якова.

⁴⁷ А Соломон збудував йому дім.

⁴⁸ Та не в рукотворених проживає Всевишній як пророк говорить:

⁴⁹ Небо — престол мій, земля ж — підніжок ніг моїх. Який дім ви мені збудуєте, каже Господь, або яке місце мого відпочинку?

⁵⁰ Хіба то не моя рука створила те все?

⁵¹ Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви.

⁵² Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями;

⁵³ ви, що одержали закон через звістування ангелів, але не зберігали його.»

⁵⁴ Почувши це, вони розлютилися своїм серцем і скреготали зубами на нього.

⁵⁵ (Стефан же), повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога,

⁵⁶ і мовив: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога.»

⁵⁷ Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом

⁵⁸ та вивели за місто, і почали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу у ногах хлопця, що звався Савло.

⁵⁹ І каменували Стефана, який взивав, мовивши: «Господи Ісусе, прийми дух мій!»

⁶⁰ А впавши на коліна, закликав сильним голосом: «Господи, не постав їм цього за гріх!» І промовивши це, смертю заснув.