Іван 10

¹ «Істинно, істинно говорю вам: Хто не дверима в кошару овечу входить, а деінде влізає, — злодюга той, розбійник!

² Хто ж увіходить дверима, той вівцям — вівчар.

³ Йому одвірний відчиняє, і вівці слухаються його голосу, і кличе він своїх овець на ім’я, і виводить їх.

⁴ А коли виведе всіх своїх овець, то йде поперед них, і вівці слідують за ним, бо голос його знають.

⁵ Не підуть за чужим вони — втечуть вони від нього, бо не знають голосу чужих.»

⁶ Сказав ото їм Ісус цю притчу, та вони не второпали того, про що він казав їм.

⁷ Тож Ісус іще раз промовив до них: «Істинно, істинно говорю вам: Я — двері для овець.

⁸ Усі, скільки їх передо мною прийшло, — злодії, розбійники. Вівці й не слухали їх.

⁹ Я — двері. Хто ввійде крізь мене — спасеться. Увійде він, вийде — і знайде пасовисько!

¹⁰ Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя — щоб достоту мали.

¹¹ Я — добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе.

¹² Наймит, що не є пастир, якому вівці не належать, — бачить вовка, що надходить, та й полишає вівці і біжить геть. А вовк хапає їх і розполохує.

¹³ Бо він — наймит і не турбується вівцями.

¹⁴ Я ж — добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають.

¹⁵ Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець.

¹⁶ Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, — і буде одне стадо й один пастир!

¹⁷ За те Отець мій мене й любить, бо я кладу моє життя, щоб знову його взяти.

¹⁸ Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати; від Отця мого прийняв я цю заповідь.»

¹⁹ Тож знову точилися суперечки між юдеями з-за тих слів.

²⁰ Численні з них мовили: «Навіжений він і з глузду з’їхав. Навіщо його слухаєте?»

²¹ Інші ж: «То не навіженого слова. Чи навіжений спроможен очі сліпим зрячими робити?»

²² Відбували тоді Обновлення в Єрусалимі. Зима була.

²³ Ісус проходжувався у храмі Соломоновим присінком.

²⁴ Обступили його юдеї і йому кажуть: «Докіль же нас отак триматимеш у ваганні? Коли Христос ти, то відверто скажи нам!»

²⁵ Ісус же їм: «Казав я вам, та ви не віруєте. Дії, що чиню їх в ім’я Отця мого, — вони свідчать за мене.

²⁶ Та ви не віруєте, бо не з моїх ви овець.

²⁷ Вівці мої голосу мого слухаються і я їх знаю: вони за мною слідують,

²⁸ Отець мій, який мені їх дав, більший від усіх, і ніхто не вирве їх з рук Отця мого!

²⁹ і даю я їм життя вічне, і не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх.

³⁰ Я і Отець — одно.»

³¹ Юдеї знов ухопили за каміння, щоб каменувати його.

³² Тоді мовив до них Ісус: «Багато добрих діл появив я вам від Отця мого. За котре з тих діл каменуєте ви мене?»

³³ А юдеї відповіли йому: «За добре діло ми тебе не каменуємо, але — за богохульство! За те, що, людиною бувши, Бога з себе робиш!»

³⁴ Озвався до них Ісус: «Хіба не написано в законі вашім: Я сказав: ви — боги?

³⁵ Коли закон, отже, богами тих зве, до кого слово Боже було, — а Писання годі усунути! —

³⁶ то до того, кого Отець освятив і у світ послав, говорите ви: Ти богохульство вирікаєш, — бо я сказав, що я — Син Божий?

³⁷ Не вірте мені, якщо я не роблю діл Отця мого!

³⁸ Коли ж роблю, то, мені не віривши, ділам бодай вірте, щоб спізнали ви й увірували, що Отець у мені, і я в Отці.»

³⁹ І знову бажали вони його схопити, та уник він їхніх рук.

⁴⁰ І пішов знову на той бік Йордану, на місце, де Йоан спершу христив, — і перебував там.

⁴¹ Багато людей посходилось до нього і казали: «Не вчинив Йоан ані одного чуда, та все, що Йоан говорив про нього, — була істина.»

⁴² І увірували у нього численні.