Іван 12

¹ Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де перебував Лазар, якого воскресив був з мертвих.

² Там, отже, справили йому вечерю, і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих, які разом з ним посідали до столу.

³ Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм; і наповнився дім пахощами мира.

⁴ Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріотський, що мав його зрадити:

⁵ «Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?»

⁶ Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано.

⁷ Тож Ісус промовив: «Лиши її. На день мого похорону зберегла вона те миро.

⁸ Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди.»

⁹ Тим часом дізналася сила народу, що він там, то й посходились — не тільки Ісуса ради, а й щоб побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив.

¹⁰ Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити,

¹¹ численні бо юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса.

¹² Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим,

¹³ узяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благо-словен той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар!»

¹⁴ І знайшовши осля, Ісус сів на нього, — як ото написано:

¹⁵ Не страхайся, дочко Сіо-ну, ось іде твій цар верхи на жереб’яті ослициному.

¹⁶ Не збагнули того спершу його учні, але коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про нього й що то з ним таке вчинено.

¹⁷ Але й народ, що був при ньому, коли то він був викликав Лазаря з гробу та його з мертвих воскресив, — про те свідчив.

¹⁸ Тим то, власне, народ і вийшов йому назустріч: довідався бо, що він учинив те чудо.

¹⁹ А фарисеї між собою тоді говорили: «Бачите, що тоді щось зарадити, бо ввесь світ іде за ним.»

²⁰ Були ж серед тих, які прийшли поклонитися на свято, деякі греки.

²¹ Ті приступили до Фили-па, що був з Витсаїди Галилейської, і попросили його, так мовивши: «Пане, хочемо побачити Ісуса.»

²² Приходить Филип, говорить Андрієві, а Андрій з Филипом, знову ж таки, приходять та й говорять Ісусові.

²³ І відрікає їм Ісус: «Прийшла година для прославлення Сина Чоловічого.

²⁴ Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе.

²⁵ Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно.

²⁶ Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде. Того, хто мені служить, пошанує Отець.

²⁷ Тепер стривожилась душа моя, — і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж я і прийшов — на цю годину!

²⁸ Отче, прослав своє ім’я!» І голос із неба злинув: «І прославив, — і знову прославлю!»

²⁹ Народ, що стояв там і чув те, говорив: «То був грім.» А інші: «Ангел промовляв до нього!»

³⁰ Та сказав Ісус у відповідь: «Не заради мене ізлинув голос той, лише заради вас.

³¹ Тепер світові цьому суд; тепер вигнаний буде геть князь цього світу.

³² Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе.»

³³ Це казав він, щоб зазначити, якою смертю вмре.

³⁴ Народ же озвавсь до нього: «З закону ми чули, що Христос повіки перебуватиме. Як же ти кажеш, що Син Чоловічий має бути піднесений? Хто це такий — отой Син Чоловічий?»

³⁵ Відрік же їм Ісус: «Ще трохи часу світло з вами. Ходіте, поки світло у вас, щоб не пойняла вас тьма. Хто ходить у тьмі, не відає, куди йде.

³⁶ Поки у вас світло — віруйте у світло, щоб світла синами вам стати!» Це сказавши, віддалився Ісус і скрився від них.

³⁷ Вони не вірували в нього, хоч і скільки сподіяв він чудес у них на очу,

³⁸ щоб збулось слово пророка Ісаї, що сказав: «Господи, хто повірив тому, що чули ми, і рамено Господнє кому об’явилось?»

³⁹ Не могли ж вони увірувати, бо Ісая ще так був сказав:

⁴⁰ «Засліпив він їм очі, заціпенив їм серце, щоб не бачили очима, щоби серцем не розуміли і не навернулись, щоб я їх вигоїв.»

⁴¹ Це сказав Ісая, коли славу його бачив і говорив про нього.

⁴² А, однак, чимало й увірувало в нього, навіть із знатних, лише з огляду на фарисеїв не признавалися, щоб їх не вилучили з синагоги;

⁴³ славу бо людську дужче вони любили ніж славу Божу.

⁴⁴ Тоді сказав Ісус на ввесь голос: «Хто вірує в мене — вірує не в мене, а в того, хто послав мене.

⁴⁵ І хто мене бачить, той бачить того, хто послав мене.

⁴⁶ Я — світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві.

⁴⁷ Коли хтось мої слова слухає, а їх не береже, я його не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти світ.

⁴⁸ Хто мене відкидає і слів моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке я вирік, судитиме його дня останнього.

⁴⁹ Бо не від себе вирікав я: Отець, який послав мене, дав мені заповідь, що мені казати і що промовляти.

⁵⁰ І я знаю, що заповідь його — життя вічне. Те, отже, що я кажу, кажу так, як Отець повідав мені.»