Євреїв 6

Біблія	Revised Standard Version Catholic Edition
1 Тому, лишивши початкове вчення про Христа, звернімся до досконалішого, не закладаючи знову підвалин, — тобто про покаяння в ділах мертвих та про віру в Бога,	1 Therefore let us leave the elementary doctrine of Christ and go on to maturity, not laying again a foundation of repentance from dead works and of faith toward God,
2 про навчання хрищення та про рукоположення, про воскресіння мертвих та суд вічний.	2 with instruction about ablutions, the laying on of hands, the resurrection of the dead, and eternal judgment.
3 Ми зробимо й це, якщо Бог дозволить.	3 And this we will do if God permits.
4 Воно бо неможливо тих, — які раз просвітились були, що скуштували небесного дару й стали учасниками Святого Духа,	4 For it is impossible to restore again to repentance those who have once been enlightened, who have tasted the heavenly gift, and have become partakers of the Holy Spirit,
5 скуштували доброго Божого слова й сил майбутнього віку,	5 and have tasted the goodness of the word of God and the powers of the age to come,
6 та й відпали! — знов оновлювати до покаяння, тих, які знову собі самим розпинають Божого Сина і прилюдно зневажають.	6 if they then commit apostasy, since they crucify the Son of God on their own account and hold him up to contempt.
7 Земля бо, що п’є дощ, який падає на неї часто, та родить зілля добре для тих, що її обробляють, приймає від Бога благословення;	7 For land which has drunk the rain that often falls upon it, and brings forth vegetation useful to those for whose sake it is cultivated, receives a blessing from God.
8 а та, що приносить терня і будяки, непотрібна, близька до прокляття: кінчається тим, що її спалять.	8 But if it bears thorns and thistles, it is worthless and near to being cursed; its end is to be burned.
9 Однак, любі, дарма що так говоримо, ми переконані про вас краще та про те, що торкається спасіння.	9 Though we speak thus, yet in your case, beloved, we feel sure of better things that belong to salvation.
10 Бо Бог не є несправедливий, щоб забути ваші діла й любов, яку ви виявили до його імени, і послуги, що ви святим робите понині.	10 For God is not so unjust as to overlook your work and the love which you showed for his sake in serving the saints, as you still do.
11 Ми лиш бажаємо, щоб кожний з вас являв таку саму старанність для повного осягнення надії аж до кінця,	11 And we desire each one of you to show the same earnestness in realizing the full assurance of hope until the end,
12 щоб ви не стали недбайливі, а, навпаки, наслідували тих, які вірою і витривалістю успадковують обітниці.	12 so that you may not be sluggish, but imitators of those who through faith and patience inherit the promises.
13 І справді, коли Бог учиняв Авраамові обітницю, не маючи поклястися ніким вищим, то поклявся самим собою,	13 For when God made a promise to Abraham, since he had no one greater by whom to swear, he swore by himself,
14 кажучи: «Справді поблагословлю тебе щедро й розмножу тебе вельми.»	14 saying, "Surely I will bless you and multiply you."
15 І він, завдяки довгій терпеливості, осягнув обітницю:	15 And thus Abraham, having patiently endured, obtained the promise.
16 люди клянуться більшим від себе, і всякі їхні суперечки кінчаються клятвою на ствердження.	16 Men indeed swear by a greater than themselves, and in all their disputes an oath is final for confirmation.
17 Тому й Бог, бажаючи дати спадкоємцям обітниці якнайсильніший доказ, що його рішення непорушне, вжив клятви,	17 So when God desired to show more convincingly to the heirs of the promise the unchangeable character of his purpose, he interposed with an oath,
18 щоб двома незмінними речами, в яких неможливо, щоб Бог казав неправду, ми мали сильну заохоту — ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам.	18 so that through two unchangeable things, in which it is impossible that God should prove false, we who have fled for refuge might have strong encouragement to seize the hope set before us.
19 В ньому маємо, неначе якір душі, безпечний та міцний, що входить аж до середини за завісу,	19 We have this as a sure and steadfast anchor of the soul, a hope that enters into the inner shrine behind the curtain,
20 куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архиєреєм повіки, на зразок Мелхиседека.	20 where Jesus has gone as a forerunner on our behalf, having become a high priest for ever after the order of Melchizedek.