Євреїв 10

Біблія	VULGATA
1 Закон бо, мавши лиш тінь майбутніх благ, а не самий образ речей, ніколи не може тими самими жертвами, які приносяться щороку, повсякчасно зробити досконалими тих, які приступають до Бога.	1 Umbram enim habens lex futurorum bonorum, non ipsam imaginem rerum : per singulos annos, eisdem ipsis hostiis quas offerunt indesinenter, numquam potest accedentes perfectos facere :
2 Чи ж їх не перестали б приносити, коли б ті, що служать, очистившись раз назавжди, не мали більше ніякої свідомости гріхів?	2 alioquin cessassent offerri : ideo quod nullam haberent ultra conscientiam peccati, cultores semel mundati :
3 Власне, навпаки: ними нагадуються щороку гріхи,	3 sed in ipsis commemoratio peccatorum per singulos annos fit.
4 бо неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи.	4 Impossibile enim est sanguine taurorum et hircorum auferri peccata.
5 Тому, входячи у світ, говорив: «Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але приготував єси тіло мені.	5 Ideo ingrediens mundum dicit : Hostiam et oblationem noluisti : corpus autem aptasti mihi :
6 Ти не вподобав собі ні всепалень, ні жертви за гріхи.	6 holocautomata pro peccato non tibi placuerunt.
7 Тоді я сказав: Ось іду, бо у сувої книги написано про мене, щоб учинити твою волю, Боже.»	7 Tunc dixi : Ecce venio : in capite libri scriptum est de me : Ut faciam, Deus, voluntatem tuam.
8 Сказавши вище: «Ні жертв, ані приношень, ні всепалень, ані жертви за гріхи ти не схотів і не вподобав собі», дарма що вони приносяться за законом, тоді сказав:	8 Superius dicens : Quia hostias, et oblationes, et holocautomata pro peccato noluisti, nec placita sunt tibi, quæ secundum legem offeruntur,
9 «Ось я іду вчинити твою волю.» Касує, отже, перше, щоб установити друге.	9 tunc dixi : Ecce venio, ut faciam, Deus, voluntatem tuam : aufert primum, ut sequens statuat.
10 Силою тієї волі ми освячені приносом тіла Ісуса Христа раз назавжди.	10 In qua voluntate sanctificati sumus per oblationem corporis Jesu Christi semel.
11 Кожен священик стоїть щодня, служачи і часто приносячи ті самі жертви, які ніколи не можуть гріхів змити.	11 Et omnis quidem sacerdos præsto est quotidie ministrans, et easdem sæpe offerens hostias, quæ numquam possunt auferre peccata :
12 Він же, принісши лиш одну за гріхи жертву, возсів назавжди по правиці Бога,	12 hic autem unam pro peccatis offerens hostiam, in sempiternum sedet in dextera Dei,
13 чекаючи далі, поки його вороги не будуть покладені, як підніжок, йому під ноги.	13 de cetero exspectans donec ponantur inimici ejus scabellum pedum ejus.
14 Бо він лиш одним приносом удосконалив назавжди тих, що освячуються.	14 Una enim oblatione, consummavit in sempiternum sanctificatos.
15 Про це й Дух Святий теж свідчить, коли каже:	15 Contestatur autem nos et Spiritus Sanctus. Postquam enim dixit :
16 «Ось той завіт, що його я по тих днях заключу з ними, каже Господь: вкладу мої закони в серця їхні, й на умах їхніх випишу їх.	16 Hoc autem testamentum, quod testabor ad illos post dies illos, dicit Dominus, dando leges meas in cordibus eorum, et in mentibus eorum superscribam eas :
17 Ні їхніх гріхів, ні беззаконня більше не згадуватиму.»	17 et peccatorum, et iniquitatum eorum jam non recordabor amplius.
18 А де прощення гріхів, там непотрібно вже приносу за гріхи.	18 Ubi autem horum remissio : jam non est oblatio pro peccato.
19 Отож, брати, маючи завдяки крові Ісуса свобідний вступ до святині,	19 Habentes itaque, fratres, fiduciam in introitu sanctorum in sanguine Christi,
20 який він нам відкрив дорогою новою і живою, через завісу, що є його тілом,	20 quam initiavit nobis viam novam, et viventem per velamen, id est, carnem suam,
21 і маючи великого священика над Божим домом,	21 et sacerdotem magnum super domum Dei :
22 приступаймо з щирим серцем, у повноті віри, очистивши серця від лукавої совісти й омивши тіло чистою водою.	22 accedamus cum vero corde in plenitudine fidei, aspersi corda a conscientia mala, et abluti corpus aqua munda,
23 Держімо непохитне визнання надії, — бо той, хто обіцяв, вірний.	23 teneamus spei nostræ confessionem indeclinabilem (fidelis enim est qui repromisit),
24 І зважаймо один на одного, заохочуючи до любови й до діл добрих;	24 et consideremus invicem in provocationem caritatis, et bonorum operum :
25 не залишаймо своїх сходин, як то в декого є звичай, а, навпаки, втішаймо себе, і то тим більше, що бачите, як зближається день.	25 non deserentes collectionem nostram, sicut consuetudinis est quibusdam, sed consolantes, et tanto magis quanto videritis appropinquantem diem.
26 Бо коли ми, одержавши повне спізнання правди, грішимо добровільно, то вже немає за гріхи жертви,	26 Voluntarie enim peccantibus nobis post acceptam notitiam veritatis, jam non relinquitur pro peccatis hostia,
27 а якесь страшне очікування суду й вогонь помсти палаючий, який має пожерти супротивників.	27 terribilis autem quædam exspectatio judicii, et ignis æmulatio, quæ consumptura est adversarios.
28 Коли хтось відкидав закон Мойсея, він немилосердно гинув смертю при двох чи трьох свідках.	28 Irritam quis faciens legem Moysi, sine ulla miseratione duobus vel tribus testibus moritur :
29 Оскільки гіршої, подумайте самі, заслужить кари той, хто потоптав Божого Сина й уважав кров завіту, якою освятився, за звичайну, і Духа благодаті зневажив?	29 quanto magis putatis deteriora mereri supplicia qui Filium Dei conculcaverit, et sanguinem testamenti pollutum duxerit, in quo sanctificatus est, et spiritui gratiæ contumeliam fecerit ?
30 Знаємо того, хто мовив: «До мене належить відплата, я відплачу!» І ще: «Господь судитиме народ свій.	30 Scimus enim qui dixit : Mihi vindicta, et ego retribuam. Et iterum : Quia judicabit Dominus populum suum.
31 Страшно впасти в руки Бога живого!»	31 Horrendum est incidere in manus Dei viventis.
32 Згадайте перші дні, коли ви, тількищо просвітлені, перенесли терпляче таку велику боротьбу страждань:	32 Rememoramini autem pristinos dies, in quibus illuminati, magnum certamen sustinuistis passionum :
33 ви були чи то самі виставлені прилюдно на зневаги та на знущання, чи то ставши спільниками тих, що того зазнали.	33 et in altero quidem opprobriis et tribulationibus spectaculum facti : in altero autem socii taliter conversantium effecti.
34 Ви бо й разом із в’язнями страждали і грабунок вашого майна ви з радістю приймали, знаючи, що маєте багатство краще і постійне.	34 Nam et vinctis compassi estis, et rapinam bonorum vestrorum cum gaudio suscepistis, cognoscentes vos habere meliorem et manentem substantiam.
35 Не покидайте, отже, цього вашого довір’я, бо воно має велику нагороду.	35 Nolite itaque amittere confidentiam vestram, quæ magnam habet remunerationem.
36 Вам бо треба терпеливости, щоб ви, виконуючи Божу волю, одержали обітницю.	36 Patientia enim vobis necessaria est : ut voluntatem Dei facientes, reportetis promissionem.
37 Ще бо трохи, дуже мало часу, і той, хто має прийти, прийде, не забариться.	37 Adhuc enim modicum aliquantulum, qui venturus est, veniet, et non tardabit.
38 А праведник мій з віри буде жити; коли ж він відступить, моя душа не матиме вподобання у ньому.	38 Justus autem meus ex fide vivit : quod si subtraxerit se, non placebit animæ meæ.
39 Та ми не з тих, що відступають собі на погибель, а з тих, що вірують, щоб врятувати душу.	39 Nos autem non sumus subtractionis filii in perditionem, sed fidei in acquisitionem animæ.