Єремія 8

Біблія	Biblia Sagrada
1 «Того часу, — слово Господнє, — повикидають з їхніх гробів кості царів юдейських, кості князів їхніх, кості священиків, кості пророків та кості мешканців єрусалимських.	1 En aquel tiempo —oráculo del Señor— sacarán de sus tumbas los huesos de los reyes de Judá, los de sus príncipes, sacerdotes y profetas, y los huesos de los habitantes de Jerusalén.
2 І порозкидають їх перед сонцем і перед місяцем, і перед усім військом небесним, яких вони любили, яким служили, за якими ходили, яких шукали й перед якими припадали. Їх не збиратимуть і не ховатимуть: вони погноєм будуть на землі.	2 Los expondrán al sol, a la luna y a todo el ejército del cielo, a quienes amaban y daban culto, a quienes seguían, consultaban y adoraban. No serán recogidos ni enterrados; quedarán como estiércol en el campo.
3 І волітимуть ліпше вмерти, а ніж жити, усі ті, що залишаться від цього ледачого гнізда, що зостануться по всіх місцях, куди я їх повикидаю, — слово Господа сил.	3 Y el resto de esta raza perversa que sobreviva preferirá la muerte a la vida en todos los lugares adonde yo los disperse —oráculo del Señor del universo—.
4 І ще кажи їм: Так говорить Господь: Хіба ж як хтось упаде, то не встане? Або як зіб’ється з дороги, то не повернеться?	4 Diles: «Esto dice el Señor: | ¿No se levanta el que cae?, | ¿no regresa el que se fue?
5 Чому ж ото цей люд єрусалимський відступився відступництвом тривалим, цупко тримається обману і повернутись не бажає?	5 ¿Por qué, pues, se extravía este pueblo, | y Jerusalén se rebela sin tregua? | Se aferran al engaño, | se niegan a regresar.
6 Я пильно прислухався, та вони не говорять як треба. Ніхто не кається у своїм ледарстві, щоб сказати: Що це я вчинив? — Кожний бігом звертає з дороги, неначе кінь, що у бій стрімголов поривається.	6 He escuchado atentamente: | nadie habla como es debido, | nadie se duele de su maldad | diciendo: “¿Qué es lo que he hecho?”. | Cada cual sigue su carrera, | como caballo lanzado al ataque.
7 Навіть і бусель у небі знає свою пору; і горлиця й ластівка, і журавель пильнують часу їхнього приходу. Народ же мій не знає Господнього розпорядку.	7 Hasta la cigüeña en el cielo | conoce el momento de emigrar; | tórtolas, golondrinas y grullas | barruntan el tiempo de regresar. | Mi pueblo, en cambio, desconoce | el orden establecido por el Señor.
8 І як ви можете казати: Ми мудрі! Закон Господній з нами! Так, певно, але брехливе перо писак перетворило його на брехню.	8 ¿Cómo decís “Somos sabios, | poseemos la ley del Señor” | cuando resulta que la ha falseado | la falsa pluma de los escribas?
9 Осоромились мудрі, збентежились і впіймались. Вони відкинули слово Господнє; яка ж там у них мудрість?	9 Los sabios quedarán avergonzados, | asustados, serán atrapados. | Si desechan la palabra del Señor, | ¿de qué les servirá su sabiduría?
10 За те я віддам жінок їхніх іншим, поля їхні займанцям; бо від найменшого до найбільшого усі вони про наживу дбають. Пророки й священики — усі вони чинять обман.	10 Por eso, daré a otros a vuestras mujeres, | vuestros campos pasarán a nuevos amos. | Porque del pequeño al grande | todos van tras su provecho; | del profeta al sacerdote | todos andan entre fraudes.
11 Гоять рану народу мого легкодушно, кажучи: Мир! Мир! — коли миру немає.	11 Han curado la herida de mi pueblo, | pero solo en apariencia, diciendo: | “Todo va bien”, y nada iba bien.
12 Стидались би отакі гидоти коїти! Але вони й сорому ніякого не мають; не тямлять навіть, що то значить червоніти. Тому й попадають між тими, що впадуть; під час відвідин їхніх вони спотикнуться, — слово Господнє.	12 Tenían que estar avergonzados | de tanta abominación cometida, | y no fueron capaces de avergonzarse, | ni siquiera conocen el pudor. | Pero caerán cuando todos caigan, | tropezarán cuando venga a castigarlos | —dice el Señor—».
13 Я так хотів би з них врожай зібрати, — слово Господнє, — але на винограді нема грон, ані смоков на смоковниці, ба й листя — і те зів’яло. Дав я їм (заповіді), та вони їх топчуть.»	13 Intento cosechar algo de ellos | —oráculo del Señor—, | pero no quedan uvas en la cepa | ni aparecen higos en la higuera; | tienen las hojas marchitas. | ¡Pues les daré quien les pegue fuego!
14 Чого ми сидимо? Збирайтесь, та ходімо у міста-твердині й там загинемо, бо Господь, Бог наш, згинути судив нам. Отруйною водою напоїв за те нас, що проти Господа ми згрішили.	14 —¿Qué hacemos aquí tan tranquilos? | Vayamos juntos a las fortalezas, | y acabemos allí de una vez, | pues es el Señor, nuestro Dios, | quien quiere hacernos morir; | nos da a beber agua envenenada, | pues hemos pecado contra el Señor.
15 Ми ждали миру, — нічого доброго не було; часу одужання, — та ось страхіття.	15 Esperábamos paz, y nada va bien; | tiempo de curación, y llega el terror.
16 Від Дану чути іржання його коней; від звуку хропіння його жеребців уся земля трясеться. Вони прийшли й пожерли край з усім, що було в ньому; міста й їхніх мешканців.	16 Se oye desde Dan | resoplar de caballos, | relinchar de corceles: | la tierra se estremece. | Llegan devorando el país | con todo lo que contiene, | ciudades y habitantes.
17 «Ось бо пошлю на вас гадюк та василисків, проти яких заговору немає; і будуть вас кусати, — слово Господнє.	17 —Yo envío contra vosotros | serpientes venenosas | inmunes a encantamientos, | y os morderán —oráculo del Señor—.
18 На мій біль не знаходжу ліку, серце моє в мені мліє.	18 Me siento abrumado de dolor, | veo que me falla el corazón
19 Ось чути крик доньки мого народу з далекої країни: Хіба вже на Сіоні Господа немає? Хіба Царя його нема на ньому? — Чого своїми різьбленими ідолами мене обурюють, марнотами чужими?»	19 al oír elevarse a lo lejos | el grito angustioso de la capital: | «¿No está el Señor en Sión? | ¿No mora en ella su rey? | (¿Por qué me irritaban con sus ídolos, | con esas naderías extranjeras?).
20 Жнива минули, скінчилось літо, та ми не врятувались.	20 Pasó la cosecha, se acabó el verano, | pero nosotros no estamos a salvo».
21 Через рану дочки мого народу я увесь у ранах, я прибитий, жах мене огортає.	21 La aflicción de la capital me tiene afligido, | ando entristecido, presa del pánico.
22 Хіба ж нема бальзаму в Гілеаді, хіба там лікаря немає? То чого ж дочка мого народу не приходить до здоров’я?	22 ¿No queda bálsamo en Galaad?, | ¿no quedan médicos por allí? | ¿Pues por qué continúa enconada | la herida de la capital de mi pueblo?
23 Хто моїй голові дасть воду? Моїм очам — джерело сліз, щоби я день і ніч міг плакати по забитих дочки мого народу?	23 ¡Ojalá mi cabeza se hiciera fuente | y mis ojos fueran manantial de lágrimas | para llorar de día y de noche | a las víctimas de la capital de mi pueblo!