Мудрости 18

Біблія	NOVA VULGATA
1 Одначе в твоїх святих було вельми багато світла. | Ті, чули їхній голос, хоч і не бачили їх з виду, | і щасливими їх називали, бо вони не потерпіли.	1 Sanctis autem tuis maxima erat lux; et horum quidem vocem illi audiebant, sed figuram non videbant et, quia non et ipsi eadem passi erant, magnificabant;
2 І дякували їм, що вони, хоч передше покривджені, зла не чинили, | та просили вибачити, що ворогували з ними.	2 quoniam autem, qui ante laesi erant, non laedebant, gratias agebant et, quod eos ante distulissent, donum petebant.
3 Ти замість пітьми дав їм стовп вогнегорючий, | щоб був провідником у незнаній подорожі | та сонцем нешкідливим у їхній мандрівці славній.	3 Propter quod ignis ardentem columnam, ducem ignotae viae, et solem sine laesura gloriosae peregrinationis praestitisti.
4 Бо справді тії заслужили, щоб у них забрати світло | та щоб самих їх у темряві закутати, | — їх, що ув’язненими в темниці тримали твоїх дітей, | через яких мало бути дане світові нетлінне світло закону.	4 Digni quidem illi carere luce et pati carcerem tenebrarum, qui inclusos custodierant filios tuos, per quos incipiebat incorruptum legis lumen saeculo dari.
5 Коли вони вирішили повбивати священних немовлят, | і одне лиш дитя було виставлене та й те врятувалось, | ти в них, каравши, забрав дітей силу | і погубив їх разом у могутніх водах.	5 Cum cogitarent iustorum occidere infantes C et uno exposito filio et liberato — in traductionem illorum multitudinemfiliorum abstulisti et pariter illos perdidisti in aqua valida.
6 Ніч та вже наперед була відома батькам нашим, | щоб підбадьорились, знаючи певно, яким повірили присягам.	6 Illa nox ante cognita est a patribus nostris, ut vere scientes, quibus iuramentis crediderunt, animaequiores essent.
7 Народ твій очікував | спасіння праведних і ворогів погуби.	7 Suscepta est a populo tuo sanitas quidem iustorum, iniustorum autem exterminatio;
8 Бо чим скарав ти наших противників, | тим нас прославив, покликавши до себе.	8 sicut enim punivisti adversarios, sic et nos provocans magnificasti.
9 І священні діти добрих жертвували потайки | та однодушно встановили цей закон Божий: | що святі мають однаково й у щасті й у нещасті брати участь; | і наперед вже виспівували похвальних пісень батьківських.	9 Absconse enim sacrificabant iusti pueri bonorum et divinitatis legem in concordia disposuerunt; similiter et bona et pericula recepturos sanctos patrum iam ante decantantes laudes.
10 У відповідь їм лунав безладний крик ворогів | і голосіння тих, що плакали по дітях.	10 Resonabat autem inconveniens inimicorum clamor, et flebilis perferebatur vox ploratorum infantium.
11 Та сама кара впала на раба й на пана, | і простолюдець, як і цар, терпів те саме.	11 Simili autem poena servus cum domino afflictus est, et popularis homo regi similia passus;
12 Всі однаково мали безліч померлих однаковою смертю; | щоб їх поховати, не вистачало живих, | бо в одну мить загинули їхні щонайкращі діти.	12 similiter ergo omnes uno nomine mortis mortuos habebant innumerabiles. Nec enim ad sepeliendum vivi sufficiebant, quoniam uno momento, quae erat praeclarior generatio illorum, exterminata erat.
13 Отож ті, що через чари не вірили, | коли прийшла смерть на перворідних, | визнали, що цей народ — син Божий.	13 De omnibus enim non credentes propter veneficia, in exterminio primogenitorum confessi sunt populum filium Dei esse.
14 Тоді, як мирна тиша все повила, | і ніч, поспішаючи, досягла половини свого бігу,	14 Cum enim quietum silentium contineret omnia, et nox in suo cursu medium iter haberet,
15 твоє всемогутнє слово з неба, з царських престолів, | як невблаганний воїн, грянуло в осередок пропащої країни, | несучи гострий меч — твій невідкличний наказ.	15 omnipotens sermo tuus de caelo a regalibus sedibus durus bellator in mediam exterminii terram prosilivit, gladium acutum insimulatum imperium tuum portans;
16 Стало воно (там), і все сповнило смертю. | Воно торкалось неба і проходило землею.	16 et stans replevit omnia morte et usque ad caelum attingebat stans in terra.
17 Тоді негайно збентежили їх примари страшних снів | і неуявленні страхи на них напали.	17 Tunc continuo visus somniorum terribilium turbaverunt illos, et timores supervenerunt insperati,
18 І хто б де не впав, простягнувшись напів мертвий, | — тим виявляв, що саме спричинило смерть.	18 et alius alibi proiectus semivivus, propter quam moriebatur causam, demonstrabat.
19 Бо сни, що їх тривожили, наперед це звістили, | щоб вони не загинули, не знавши, чому страждають так тяжко.	19 Visiones enim, quae illos turbaverunt, haec praemonebant, ne inscii quare mala patiebantur, perirent.
20 Однак і праведних спіткала проба смерти, | і сила їх загинула в пустині; | та гнів не був довготривалий,	20 Tetigit autem et iustos tentatio mortis, et interitus in eremo factus est multitudinis, sed non diu permansit ira tua.
21 бо вмить за них почав битись муж бездоганний, | взявши своєї служби зброю, | — молитву і спокутний ладан, | — він протиставився гніву й поклав кінець нещастю, | чим довів, що він твій слуга.	21 Properans enim homo sine querela propugnavit, proferens servitutis suae scutum: orationem et per incensum deprecationem; restitit irae et finem imposuit necessitati, ostendens quoniam tuus est famulus.
22 А подолав він те нещастя не міццю тіла, | ані силою якоїнебудь зброї, | але словом здержав того, що карав їх, | нагадавши клятьби й союзи з батьками.	22 Vicit autem iram non in virtute corporis, nec armaturae potentia, sed verbo illum, qui se vexabat, subiecit, iuramenta parentum et testamentum commemorans.
23 Бо як мерці один на одному вже купами лежали, | він став посередині, зупинив гнів, | і перетяв їм до живих дорогу.	23 Cum enim iam acervatim cecidissent super alterutrum mortui, interstitit et amputavit impetum et divisit illam, quae ad vivos ducebat, viam.
24 На його ж довгій шаті був світ увесь, | слава батьків — вирита на чотирьох рядах каменів, | і твоя велич на діядемі, на голові в нього.	24 In veste enim poderis, quam habebat, totus erat orbis terrarum, et parentum magnalia in quattuor ordinum lapidum sculptura, et magnificentia tuain diademate capitis illius.
25 Від того згубник назад подався, злякався того, | бо сама проба гніву була вистачальна.	25 His cessit, qui exterminabat, et haec extimuit; erat enim sola tentatio irae sufficiens.