Йова 37

Біблія	VULGATA
1 «Тому й здрігнулося моє серце | і зрушилось із свого місця!	1 Super hoc expavit cor meum, et emotum est de loco suo.
2 Слухайте, слухайте гомін його голосу | і грюкіт, що з уст його виходить.	2 Audite auditionem in terrore vocis ejus, et sonum de ore illius procedentem.
3 Під усім небом він його розпросторює, | і блискавка його аж до кінців землі сягає.	3 Subter omnes cælos ipse considerat, et lumen illius super terminos terræ.
4 Позаду нього реве голос; | Бог гримить голосом величним | і блискавиць своїх не зупиняє, | коли лунає голос його.	4 Post eum rugiet sonitus ; tonabit voce magnitudinis suæ : et non investigabitur, cum audita fuerit vox ejus.
5 Бог своїм голосом гримить предивно, | творить діла великі, нам незбагненні!	5 Tonabit Deus in voce sua mirabiliter, qui facit magna et inscrutabilia ;
6 Він каже снігові: Падай на землю! | Великим зливам: Лийте чимдуж!	6 qui præcipit nivi ut descendat in terram, et hiemis pluviis, et imbri fortitudinis suæ ;
7 Кожній людині кладе печать на руку, | щоб усі, кого створив він, те могли знати.	7 qui in manu omnium hominum signat, ut noverint singuli opera sua.
8 Звір утікає у свій сховок, | сидить у своїх барлогах.	8 Ingredietur bestia latibulum, et in antro suo morabitur.
9 З півдня буревій надходить, | є холод із півночі.	9 Ab interioribus egredietur tempestas, et ab Arcturo frigus.
10 Від Божого подуву лід береться, | й поверхня вод твердіє.	10 Flante Deo, concrescit gelu, et rursum latissimæ funduntur aquæ.
11 Він хмари вогкістю вантажить, | і оболок розпускає його світло,	11 Frumentum desiderat nubes, et nubes spargunt lumen suum.
12 що колами кружляє | і крутиться згідно з його наміром, | виконуючи все, що він йому накаже, | на овиді земного кругу;	12 Quæ lustrant per circuitum, quocumque eas voluntas gubernantis duxerit, ad omne quod præceperit illis super faciem orbis terrarum :
13 воно виконує його волю чи то як кару, | чи як милосердя.	13 sive in una tribu, sive in terra sua, sive in quocumque loco misericordiæ suæ eas jusserit inveniri.
14 Слухай же це, Іове! | Стань і роздумуй про дивні діла Божі.	14 Ausculta hæc, Job : sta, et considera mirabilia Dei.
15 Чи знаєш, як Бог їм повеліває, | як його хмара блискає світлом?	15 Numquid scis quando præceperit Deus pluviis, ut ostenderent lucem nubium ejus ?
16 Чи розумієш рівновагу хмари, | чудні діла Найзвершенішого у знанні?	16 Numquid nosti semitas nubium magnas, et perfectas scientias ?
17 Коли нагріється твоя одежа, | коли земля відпочиває під вітерцем із півдня, —	17 Nonne vestimenta tua calida sunt, cum perflata fuerit terra austro ?
18 чи міг би ти з ним нап’ясти небо | тверде, мов дзеркало, вилите?	18 Tu forsitan cum eo fabricatus es cælos, qui solidissimi quasi ære fusi sunt.
19 Навчи нас, що маємо йому сказати, | і не сперечатимемось більш, бо справа темна.	19 Ostende nobis quid dicamus illi : nos quippe involvimur tenebris.
20 Чи буде йому звіщено, як я говорю? | Чи як хто скаже що, дійде до нього?	20 Quis narrabit ei quæ loquor ? etiam si locutus fuerit homo, devorabitur.
21 Та й тепер не видно було світла, | хмари його затьмили, | але повіяв вітер і їх геть розвіяв,	21 At nunc non vident lucem : subito aër cogetur in nubes, et ventus transiens fugabit eas.
22 і надійшло з півночі золотисте сяйво. | Навкруги Бога страшна велич!	22 Ab aquilone aurum venit, et ad Deum formidolosa laudatio.
23 Всесильний! Не можем його осягнути! | Великий силою і правом, | повний правоти — не утискає.	23 Digne eum invenire non possumus : magnus fortitudine, et judicio, et justitia : et enarrari non potest.
24 Тому й бояться його люди, | він же й не споглядає на усіх, що у серці велемудрі.»	24 Ideo timebunt eum viri, et non audebunt contemplari omnes qui sibi videntur esse sapientes.